Читала, що "бол" до етніки не має жодного відношення - начебто саме так болгарською мовою буде "багатство".
Допомагав болгарським емігрантам генерал Іван Микитович Інзов, намісник Бесарабії. Саме він і запропонував звести тотально нове поселення на березі Ялпуга, неподалік від Тобаків. В Болграді він і похований. Пам'ятник генералу можна знайти на вулиці - ну правильно, Інзовській. Більше того! Мавзолей генерала Інзова є складовою частиною міського гербу Болграда.
Не дарма така шана: з легкої руки генерала Болград дуже швидко (вже в 1840-х рр.) перетворився на промисловий і торгівельний центр Одещини. Станом на 1826 р. тут вже було 64 кам'яні лавки (магазинчики) та дві базарні площі. Населення займалося сільським господарством І торгівлею - одночасно. З'являлися маленькі майстерні і заводики. В Болграді виготовляли сукно, зброю, вироби із срібла.
Коли Болград від Росії перейшов до Румунії, права болгарів почали порушувати. Тепер вже болгари тікали не з Болгарії, а з Болграду - у 1861 р. за 6 км від міста було засновано село Болгарійку. Знову до Росії Болград відійшов у 1877 р., а в січні 1918 р. сюди вдерлися румунські війська. Бесарабія увійшла в склад СРСР в червні 1940 р. - і Болград теж.
В 1871 р. в Болграді жив відомий поет-революціонер Болгарії Христо Ботєв. А ще звідси родом один з прем'єр-міністрів Болгарії - Дімітр Греков - та "патріарх болгарської армії", генерал піхоти Даніїл Ніколаєв.
Місто розросталося за генеральним планом, тому воно все поділене на правильні квадрати кварталів. Кожна поперечна вулиця Болграда виходить на Ялпуг. Парк, котрий колись називали Казенним або Народним садом, був запланований відразу з містом (1822). За легендою, тут бував і навіть посадив дуб О. Пушкін. Розбивали парк під керівництвом інженер-майора Сергія Малевинського на березі Ялпугу. Посаджено було понад 8 тис. черенків винограда, 12 тис. кущів, 4 тис. дерев, зведено схожий на міні-замок павільйон з бібліотекою і більярдом. В цьому будиночку з баштою влітку мешкав і сам І.Інзов.
Будиночок Малевинського пережив Другу світову і пост-радянську розруху. В часи незалежності там діяв бар "Старий замок", споруду реставрували. Та в 2000-х бар виїхав, будиночок понад 10 років стояв без господаря. В грудні 2005 р. "замочок" було передано під штаб-квартиру Фонда ім. І.Інзова. Були заплановані ремонт споруди і відновлення парку. Та в квітні-травні 2008 р. будиночок, найстаріша споруда міста, двічі горить за таємничих обставин. Не витримує дах - обвалюється. Зараз пам'ятка архітектури місцевого значення є в ганебному стані.
Головна міська домінанта - класицистичний, хрестовий у плані Катедральний Преображенський собор (1833-1838), зведений з вапняка-черепашника за проектом архітектора Абрама Мельникова. Болгарська община витратила на цю грандіозну махіну загальною площею 2000 м кв. 750 тис. карбованців асигнаціями. Висота храму - 50 м. Микола І подарував святині 12 дзвонів різного звучання.
Розпис інтер'єру виконав у 1912-1914 рр. Павло (за іншими даними, Іван?) Піскарьов з синами. Одночасно він же працював над розписами собору в Ізмаїлі.
Служби в соборі проводились болгарською, румунською, церковно-слов'янською мовами - всіма з сильним російським акцентом, місце давалося взнаки. Указ від 29 грудня 1819 р., яким були надані привілеї болгарам-переселенцям, зберігався у вівтарі храму. Кажуть, болгари всього світу дуже шанують цю споруду і вважають її одним із своїх найгловніших храмів на планеті.
Ще одна архітектурна пам'ятка - Митрофанівська церква, закладена 29 червня 1843 р. На її освяченні у 1844 р. був присутнім генерал Інзов. Свято-Никольська церква зведена в 1881 р. за клесленнями архітектора Тона.
У серпні 2010 р. в центрі міста було відкрито меморіал "Військове братерство" на честь десантників - адже в Болграді була розташована дивізія аеромобільних військ.
З 1839 р. у місті працювали школа і училище, з 1847 р. - жіноча гімназія. Стара листівка з її зображенням є у галереї з правого боку сторінки.
В 1859 р. у Болграді також з'явилася гімназія ім. Кирила і Мефодія.
