Монумент на місці літописної фортеці в Старому Збаражі. Тут неймовірно гарно. Фотографія в таких місцях безсила. Треба їхати і дивитися. :о)

Преображенська церква захована у лісі.

Карта

Я відразу скажу щасливим власникам легкових автомобілей, що дорога до замкової гори і Преображенської церкви на околиці Старого Збаражу КОШМАРНА. Навіть так: дорогИ - кошмарні. Туди йшла одною, звідти іншою, обидві такі, що мала б машину, мучити б її не стала. Можна ж і пішки, там недалеко.

	Старі дива Старого Збаражу. Ну і Залужжя теж. :о)

Я добре знала, що тут є Замкова гора, а на ній - пам'ятний камінь (встановлено в 1991 р.). Ну камінь і камінь, я ж не монументами цікавлюсь, а архітектурою, тож вибиратися в Старий Збараж не спішила: що я, каменя не бачила?

Виправила помилку я 2 вересня 2009 року. Приїхала в Збараж, вийшла з автобуса на кінцевій (маленька автостанція біля танку на постаменті), спитала дорогу (танк і автостанція за спиною, йти до розвилки біля магазину, там праворуч до цвинтаря. Цвинтар обійти, а там вже буде видно).

Фактичного кордону між власне Збаражем і Старим Збаражем як такого немає: райцентр плавно перетікає в приміське село (населення 782 чоловіки за останнім переписом). Хоча певна межа все-таки є: в Старому Збаражі якось раптом тебе оточує неймовірно мальовничий пейзаж. Вид, який відкривається на гори і горбки навколо з замкової гори, вартий увійти в Топ-10 найгарніших краєвидів всієї України. От чесно!

До речі, де межа Старого Збаражу і Залужжя, я теж не зрозуміла. Дивно все: камінь на місці замку - це Старий Збараж, а церква в сусідньому лісі - вже Залужжя. А все ж поруч.

Тут все невловимо нагадує Кременецькі гори. Тиха Гнізна внизу струмиться між пагорбами, всіяними мальовничими вапняковими валунами. Далі видно хатки Залужжя. Між ними звичне наше толерантне сусідство - нетолерантними наслідками: поруч стоять доглянута греко-католицька церква Архистратига Михаїла (1818) - і зруйнований, без даху псевдо-готичний костел (злам ХІХ-ХХ ст.), фасад котрого прикрашено скульптурами.

В проваллі під монументом-хрестом гнізняться круки - це вам не міські ворони, це горді і велетенські птахи, які літатимуть над вами, стежачи: чого прийшли, що шукаєте, навіщо ви тут? Хто їх, круків, знає, може, вони ще пам'ятають, як на горі стояв не пам'ятник, а руїни замку?

Хоча про часи палеоліту (а саме ним датуються знахідки поблизу села) навіть 300-літні круки нічого не пам'ятають. Тут вже не пам'ять спрацьовує, а логіка: в місці, так чудово створеному природою, люди просто мусили селитися вже здавна. І селилися - не лише в палеоліт, а й трипільські часи. Знайдені тут і пам'ятки висоцької, черняхівської та давньоруської культур. А вже писемні джерела згадають про Старий Збараж в 1211 р. Солідно. Але невдовзі по першій згадці літописне місто руйнує навала Батия - важким був для України 1241 р. На 150 років Збараж (тоді ще просто Збараж, не старий) зникає зі сторінок літописів і документів. Аж під 1393 р. поселення згадується - і привід був непростий: тут, на горі над Гнізною, на місці зруйнованого татаро-монголами дитинця князь Дмитро Корибут зводить замок. Предок роду Вишневецьких гарно вибрав місце для твердині. Але вже в 1434 р. Збараж відійшов іншому князю, Федьку Несвіцькому. З 1463 р. містом володів Василь Васильович Несвіцький, який взяв собі нове прізвище - ну правильно, Збаразький. В руках цього магнатського роду Збараж продув ще не одне десятиліття. І місто під їхньою егідою зростало (в 1570 р. тут вже налічувалося 1500 мешканців).

Від пам'ятника замку добре видно куполизалужанської Преображенської церкви, пам'ятки архітектури національного значення - вона у лісі, праворуч. Туди ведуть кілька стежок і навіть така-сяка колія для транспорту.

Це навдивовижу привабливий, гармонійний храм. Якщо вірити розшифровці старослов'янської в'язі на ерекційній таблиці над входом, зведено муровану святиню ще в 1600 (!) році. Храм первісно був оборонним - були й бійниці, пізніше їх замурували. Стіни святині мають помітний нахил досередини.

З 1480 р. тут, в лісі біля збаразького замку, діяв василіанський монастир св. Онуфрія. Статуя цього шанованого на Галичині довгобородого святого стоїть неподалік храму. Встановили фігуру Францішек Станкевич і Іван (Іоан - старослов'янською поправляє напис на постаменті) Шейгец. Але статуя з'явилася десь в ХІХ ст., а монастир, кажуть, зруйнували ще в VI ст.татари, хто ж ще. В 1589 р. й замок поруч було сплюндровано. Більше твердиню не відновлювали, тому в довідниках вона фігурує як пам'ятка не архітектури, а археології.

В Старому Збаражі побувати краєзнавцям просто необхідно: малорозкручене, але дуже мальовниче і гармонійне місце обов'язково закохає у себе. От побачите.