Карта. Ймовірно, це це місце. Або інше десь поблизу :о)

Як і багато хто з адекватних людей, православних московського патріархату я боюся і стараюся триматися від них осторонь. Тому інформації про це місце у мене 0,0. Біля церкви двоє робітників щось вантажили на причеп, але поглядали недоброзичливо. Йти з розпитами не наважилася, бо зараз почнеться - а чому не хреститесь, а чому без хустки, а чому в джинсах. Я занадто доросла, щоб гратися в уніформу для чужих ритуалів.

Поїхати сюди підказав веселий вусатий дядько, який перестрів нас біля церкви у Верхніх Станівцях. Каже, як вам хочеться ГАРНОЇ дерев'яної церкви - їдьте он тією дорогою через ліс, там спитаєте. Місце, каже, називається "церковки". Так і запитуйте - як, мовляв, до церковок проїхати?

Ми й рушили.

Прямо - ліворуч, прямо - ліворуч - прямо - вгору - на роздоріжжі ліворуч... Дивно, дуже дивно - але не заблукали.

Нижні Станівці пропливали десь внизу, потім почався древній якийсь, хтонічний ще буковий ліс - юхууу, Буковино! Такі ділянки мусять потрапляти до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - як той ліс, що на україно-словацькому прикордонні. Нарешті, роздоріжжя (не доріг, а стежок - розстежов'я, коротше :) - і праворуч на фоні засніжених туманних Карпат вигулькує ґонтовий дах. А поруч - такий самий темний, теж весь у дрібній лусці, але вже з металочерепиці. Не такі вже на тих церковках архітектори і традиціоналісти.