До Кобленца звідси кілометрів 30 - хоч Рейном, хоч залізницею, хоч автошляхами. До скелі Лореляй (яку у нас називають Лорелеєю) - якась пара кілометрів. До Санкт-Гоару - Рейн переплисти (інакше ніяк - до найближчого мосту 30 км. Міст все обіцяють - і все ніяк...).
Залізницею несуться кудись дойче-банівські потяги, Рейном кочують баржі і катери, а Санкт-Гоарсхаузен застиг у ледь не середньовічній красі. А що змінилося - ну, крім залізниці і автівок? Як жили з виноградарства і туризму, так і живуть. Колись, щоправда, ще рибалили місцеві затято, зараз у Рейні не дуже порибалиш. здається.
Як жило тут у 1885 році майже півтори тисячі населення - так і зараз живе (тільки вже інші, хоча теж переважно лютерани). Ну і що, що так мало люду - це все-таки найсправжнісеньке місто, кожен це бачить. І воно це люто доводить своєму конкуренту, сусідньому містечку Наштеттен (Nastätten). У Наштеттені понад 4 тисячі мешканців, майже мегаполіс, і хоча він лежить навіть не те що не у Лорелеї, а взагалі не на Рейні, Наштеттен вперто перетягує на себе ковдру адміністративногоцентру (угу, уявіть собі, Санкт-Гоарсхаузен ще й райцентр!).
Сюди найкраще потрапляти у вересні (я потрапила у вересні!), але в треті вихідні місяця - тоді нічне небо над замком Катц розквітає велетенськими квітами фейєрверків. Пуляють відразу з замку, з середини ріки і з Санкт-Гоару напроти. Напевно, кльово.
Санкт-Гоарсхаузен відомий не лише Лорелеєю - у містечку є відразу ДВА замки - Кіт (Burg Katz) і Миша (Burg Maus, про нього скоро і окремо). В Мишу можна потрапити туристам, а в Кота - ніяк, бо приватна власність. Причому - гм-гм - японська.
Давайте поки про Кота.
Вперше замок на високій скелі над Рейном згадується у 1371 році. Звів його граф Вільгельм ІІ фон Катценельнбоген (Wilhelm II Katzenelnbogen). Будувався форпост відразу в пику сусідній Миші - ту звели десь у 1356 році.
Графи Катценельнбогени були першими, хто у 1435 році посадили на своїх виноградниках сорт Ріслінг. Але рід вимер - і маєтність стала яблуком розбрату між родами Гессен-Кассель і Гессен-Дармштадт. Яблуко навіть постраждало в наслідок військових дій між родами у 1626 та 1647 роках. Довелося укріплюватися сильніше.
В 1692 р. замок знову руйнують - цього разу вояки французького монарха Людовика XIV. Знову французи хазяйнували тут у 1758 та 1763 рр.
У 1806 році середньовічний релікт був розбомблений артилеристами Наполеона Бонапарта. Відбудувати стару розвалину, яка часто змінювала власників і нарешті дісталася Фердинаду Бергу, дійшли руки лише наприкінці ХІХ ст., у 1896-1898 рр. Берг вирішив влаштувати тут миле родинне гніздечко - цілком собі житлове, а не войовничо-фортечне. Назвали відбудоване Нойкатценельнбоген (хто вимовить це швидко з першого разу, того господарі замку пустять досередини. Напевно). Ці 18 літер перекладаються як Замок Новий Кошачий Лікоть - але я не в курсі, чи справді у котів є лікті.
В 1928 р. замок Катц знову продають новим власникам. У 1936 р. твердиня стає власністю Служби праці ІІІ Рейха - тут розмістився тренувальний табір. У 1948 р. у замкових приміщеннях відкрили школу-інтернат - школа у Санкт-Гоарі була зруйнована у війну, тож діти навчалися у замку аж до початку 1960-х. у замку ж розмістилася база відпочинку.
Чули колись про звірства пожежників з їх перевірками? У Німеччині все ще страшніше: базу відпочинку закрили, бо атм не було пожежної драбини. Замок виставили на продаж. Покупцем виявилась в 1989 р. японська компанія - за 4,5 млн. німецьких марок. У замку спочатку влаштували готель для туристів виключно з Японії.
Сама помітна частина твердині - бергфрід, висока (колись 40-метрова) кругла вежа. Такі от бергфріди дуже характерні власне для німецьких середньовічних твердинь. І дві крихітні вежечки з 1890-х в порівнянні з нею тушуються, немов стидаються своєї іграшкової неоготики.
