За Броніславом Грищуком

Перша частина

По тому всьому губернатор викликав графа офіційно до Кам'янця, аби той

особисто пояснив причини невиконання вимог начальства, зазначивши, що коли граф не з'явиться, його доставлятьв Кам'янець силоміць. Мархоцький шле листа, де, посилаючись на авторитетів всіх часів та народів, пояснює, що в його діях немає нічого протизаконного.

Ерудиція повелитиля, мабуть, загнала губернатора в глухий кут - і влада поки що дала графу спокій.

1815 р., після поразки військ Наполеона подільське дворянство було зобов’язане спорядити й доставити в Варшаву обоз з продовольством для потреб російської армії. Справу доручили Мархоцькому - і він виконав її блискуче. І захотілося графу якось винагородити себе за це. Він звернувся до генерал-губернатора комісара Ланського з проханням видати йому паспорт з наданням нового титулу: Dux et Redux (начальник експедиції, яка прибула на місце і повернулася додому – саме так трошки по-дикунському переклав мархоцький цей латинський вислів). Побажання виконали, і відтоді Мархоцький постійно вживав вигаданий ним титул і не приймав паперів, у яких його не ставили.

Та низка титулів не врятувала Редукса від зазіхань церкви на язичницькі

обряди. Єпископ Мацкевич звернувся з листом до подільського архієпископа Іоаникія, де настійливо просив покласти край поганським ритуалам. Однієї з неділь, коли в Миньківцях мало відбутись урочисте богослужіння, а редукс збирався виголосити чергову промову, туди був відряджений загін барабанщиків із наказом вдарити в барабани, тільки-но граф зійде на амвон.

Та наступного дня справник з'явився знову - з сотнею козаків.

Графа заарештували і під військовим ескортом відправили до Кам'янця. Там він пробув два тижні. Влада обмежилась тим, що взяла з нього підписку про невиїзд з міста, тож він цілком безборонно розгулював кам'янецькими вулицями, одягнений в тогу, з жезлом в руці, бородатий й простоволосий.Народ ставився до нього як до святого, жінки підводили дітей для благословення. Мархоцький тримався з неабиякою гідністю, граючи роль мученика та пророка. Тим часом родичі та друзі робили все можливе, аби визволити страстотерпця - і визволили.

Оскільки священикам було категорично заборонено брати участь в поганських ритуалах. Мархоцький наважується на нечуваний досі вчинок: одягає ризи й сам здійснює всю церемонію освячення зерна, землі та худоби, сам же й служить молебен. Іоаникій негайно дізнався про це святотацтво, а від нього - й сам імператор Олександр. Довідавшись про це, граф надсилає цареві слізне прохання про помилування, і арештованого вдруге миньковецького повелителя цар визволяє від судового вироку.

Через рік ситуація повторюється. Невдовзі, правда, імператор прибуває в Кам'янець, а граф спромігся виклопотати собі аудієнцію. Цар довго розмовляв зі старим диваком, а потім звелів владі дати Редуксові спокій. Відтоді не було перешкод ні святам Церери, ні сатурналіям.

Урешті-решт Стадницький виграв процес, та Редукс категорично відмовився

сплатити потрібну суму грошей. Тоді позивач почав судитися за нерухоме майно графа - і отримав кілька сіл відповідача. Та невдовзі Мархоцький силою вигнав із сіл управителів Стадницького й повернув захоплену територію у володіння своєї держави.

Справа ця закінчилася невтішно. Миньковецького повелителя взяли під варту. Знову. Мархоцький поскаржився цареві. Вкотре. Одночасно в Петербург було відправлено послання, підписане усіма селянами Миньковецької держави, з проханням звільнити іхнього батька і лагодійника. Графа визволили з-під варти: ніколи досі селяни не просили щось подібного...

1827 р. Редукс помер у віці 73 років. Похований був у родинному склепі в Миньківцях. На жаль, поховання дивака і просвітителя зникло в часи революційних заварюх.