По-друге, від контрасту боляче очам. Здається, оце старе фото, зроблене М.Сеньковським та розміщене у польському англомовному путівнику Гуцульщиною The Hucul Region (Poland) - це якраз Город і якраз церква святого Стефана. А тепер знову подивіться на картинку вище. Моторошно, погоджуюся. І весь той статус пам'ятки архітектури державного значення - це пусті слова, котрі відлітатимуть від карбованих картатих синіх стін безсилим горохом. Вся надія, що якесь слово зрикошетить, полетить в світи, подолає земне тяжіння - і вирветься з задушливої атмосфери гуцульського світу ХХІ століття. Може, уфолюдки нам як не допоможуть, то хоч поржуть. Я б посміялася разом з ними, але настільки абстрагуватися від батьківщини і її уявлень про красу я не можу.
Церква св. Стефана зараз віддана на поталу сільській православній громаді Київського патріархату - і про повагу до архітектурної спадщини ані селяни, ані, схоже, священик нічого не чули. І старе фото - свідок, що бляхизація в Городі почалася давно: на світлині стіни ще дерев'яні, а купол та опасання вже з заліза. Гуцули люблять блискуче - і раніше теж любили.
А місце, місце ж яке? (Та яке-яке... Карпати навколо. Хребет Каменистий, на горі Михалків є навіть гірськолижна траса з підйомником). І не відчувати красу ДЕРЕВ'ЯНОГО храму серед карпатських лісів - це ж наскільки треба оглухнути від всього того шлаку з телеекранів, наскільки любити показне, а не справжнє. Вікна з пластику, стіни з кошмарної синьої булатної бляхи, ще й в клітинку, верхи - теж під бляхою, на цей раз під золото. Плюс дві засклені веранди - такі самі, як у сільських хатах. Про те, що храм з дерева, нагадує тільки нижня частина зрубу - та й ту пофарбували в колір горохового супу.
І дзвіницю на церковному дворі нову вгатили таку ж, "багату", непропорційну, муровану і страшну. І доріжку з дикого каменя зробили. От тепер гарно, от тепер спекалися враження бідного села, котре на шикарну залізну церкву не заробило - і мучиться з старою дерев'яною як остання бідося. Виходячи з фб місцевого священика Ростислава Близнюка, гриби йому і миліші, і зрозуміліші за архітектуру.
Немає на даний момент тієї інституції в Україні, котра може приїхати з інспекцією - і влаштувати попу маленьку Варфоломіївську ніч за наругу над історією. Кілька пам'яткоохоронних організацій - всі імпотенти без волі до змін і бажання щось змінювати. І з церквою ніхто зв'язуватися не хоче - священна корова тому що.
Ну добре, кілька слів про історію храму.
Першу дерев'яну церкву Город мав лише з кінця XVIII ст., але ця - не вона, а її наступниця. Звели в 1868 р., освятили в 1872 р. - до речі, не так і багато в Україні православних храмів, присвячених св. Стефану.
