...Дорога прямує на схід, залишаючи десь позаду Чернівці. Неподалік траси лежать села Остриця і Цурень (946 жителів). Поліетнічні Чернівці зовсім поруч, а тут на вулицях замість «Добридень!» чуєш лише «Buna ziua!». Розмовна мова і у сільському магазині, і у маршрутці, що їде повз село, і на селянських городах — румунська.
Для подорожуючих маршрутками - підказка: від зупинки в Цурені потрібно пройти кількасот метрів поганенькою дорогою повз сільські новобудови, аж поки перед очима не виникне панорама села внизу, на березі Прута. Церква знаходиться по лівий бік від дороги. Спуститися туди можна дорогою, хоча значно швидше буде пройтися стежкою, що відбігає ліворуч і спускається до цвинтаря сільськими городами.
Румуни славляться у світі як гарні будівничі, але в випадку Цуреня це не пішло на користь. Ще в радянські часи скромну і неймовірно архаїчну як на час її створення церкву хатнього типу апостолів Михайла і Гавриїла (1820) вкрили... штукатуркою. Побачити, що це справді дерев’яна тридільна споруда на мурованому фундаменті, стало неможливо. Та лишався високий вкритий ґонтом дах з хрестами на маленьких главках. Під ним ховалися невисокі пірамідальні верхи нави та бабинця. Останнім часом і це свідоцтво давності храму щезло: дах вкритий палаючою на сонці бляхою, главки-барабани збільшили і вкрили бляшаною «чеканкою», а до мініатюрною церкви прибудували великий мурований тамбур, набагато вищий за стареньку. Автентичності годі й шукати — хоча над дверями все ще видно табличку, яка сповіщає: «Пам’ятка архітектури. Охороняється державою». На жаль, досить ілюзорна опіка не захистила церкву від людей, які щиро і наївно робили «як краще та гарніше». Мешканці Цуреня більше пишаються не церквою, а сучасним комбінатом «Євросвинка», що розташований біля траси...
