Карта

Бусик до Дністрика ми злапали вже в центрі Турки, раптово. Попросилися до Прислопу, а потім я передумала - і поїхали в Вовче. Там недалеко. "Словник географічний королівства Польського" (том ХІІІ), виданий наприкінці ХІХ ст., повідомляє, що до Вовчого 12 км на північний захід від турківського повітового суду і пошти. Он як докладно!

Вовче - ууууууууууу! Це не вовки так виють, це я так селом втішена. Може, справа в костелі, може, в горах, а може, в післядощових хмарах - але мені сподобалося. І особливо вразив Дністер, котрий у Вовчому можна легко перестрибнути.

Звідти їхали на велетенському ТІРі - з транспортом в такій глухомані не дуже.

Вовче - село велике (понад 2 тис. жителів), ділиться на дві частини: Вовче Горішнє (Горішнє) - і Вовче Долішнє. Якби я була нормальним середньостатистичним туристом, я б попередньо почитала путівник "44 дерев'яних храми Львівщини" О.Крушинської або хоча б переглянула каталог дерев'яних храмів, складений В. Слободяном. Тоді б знала, що у Вовчому Долішньому стоїть Введенська дерев'яна святиня ще - 1680 р., зведена теслею Григорієм з Дрогобича. Вже згаданий вище "Словник географічний" повідомляв, що у храмі зберігся іконостас з 1681 р. Цікаво, чи вижив.

Але ж я до подорожей не готуюся, аби собі враження не псувати чужими картинками і інформацією. Тепер буду старатися туди ще раз потрапити, бо ж непорядок. :о)

Ну, принаймні бачила дерев'яно-бляшану церкву Різдва Богородиці (за іншими даними - св. Дмитрія) з 1890 р. і костел - їхала ж я саме по нього. І костел, і церква розташовані не дуже далеко один від одного в адміністративному центрі села (поруч сільрада і школа, а також монумент загиблим у Другій світовій війні). Церква зведена на місці своєї дерев'яної попередниці з 1681 р. Чи перенесено до новішого храму іконостас з XVII ст., я не знаю - за моєми з Міком пересуваннями по Вовчому так уважно слідкували, що хотілося закамуфлюватися молоденькою листвою під кущі. Чи там під стіжок сіна. Ризикнути питати про ключі я не наважилася. Дика, я знаю.

Спочатку - до костелу, в якому на початку ХХ ст. молились польськомовні німці-колоністи - шваби. Храм зараз відданий місцевим греко-католикам і є зараз Миколаївською церквою, на що натякає ікона над вхідними дверима. Ну хоч так - аби споруда жила. Споруда непогано виглядає як на свої 110 років. В радянський час тут було облаштовано музей атеїзму, при цьому всі розписи в храмі замазали.

Поруч з костелом - цікава дерев'яна хата, чимала. Може, тут мешкали колись шваби, а може, була сілсьька школа?

Гори навколо Вовчого якісь сумирні, не страшні зовсім, гарнесенькі. Знову ж таки, щойно народжений у надрах, ще по-юнацькому стрункий і вертлявий Дністер.

Трішки розкажу про історію і Вовчого, і костелу за статею Рафала Квіріні-Поплавського (Rafal Quirinr-Poplawski) "Каплиця громадська св. апостолів Петра і Павла у Вовчому" з V тому збірників "Костели і кляштори римо-католицькі давнього воєводства Руського".

Королівське село Вовче вперше згадується в документах під 1519 р. (тоді село користувалося волоським правом, яке, здається, не сильно відрізнялося від магдебурзткого). З 1743 р. село належало ієзуїтськиій місії у Турці. Місцеві віруючі належали до турківської парафії. а з початку ХХ ст. - до новоствореної парафії в Ломній. Власну дерев'яну римо-католицьку каплицю було зведено у 1900 р. на кошти, які зібрали парафіяни, а також за допомогою товариства "Boni Pastoris" ("Добрі пастори"). Скажімо, певну суму в 1899 р. пожертвував уряд (аналог сільради) в Борині, парові тартаки в Соколиках і Ломній - і навіть власник Боберки Мойзеш Енгельмайєр. Спорудження каплиці - велика заслуга священиків Юзефа Дзедзіца та Яна Мікуся (останній був пробощем в Турці). В 1900 р. каплицю освятили на честь апостолів Петра і Павла.  

В 1913 р. з ініціативи місцевої Сільськогосподарської спілки були розмальовані внутрішні і зовнішні стіни храму. Профінансували це місцеві католики-шваби - проживало їх тоді у Вовчому близько 160 чоловік. Виконали розпис монахиня Амелія Жуковська та вихованки закладу Сестер Родини Марії у Ломній.

На початку 1915 р. дах костелика продирявили карабінові кулі - йшла Перша світова. В 1917 р. військові забрали два з трьох дзвонів, встановлених у 1900 р. - на переплавку. В 1927 р. було виготовлено нову огорожу костелу, в 1934-35 рр. ґрунтовно оновлено споруду (підправили фундамент, замінили вікна - там, до речі, до цього частку рештки кольорових простеньких вітражів помітно). Роботу виконав будівельник Чижик з Турки та маляри Владислав і Станіслав Щипкови. 

Станом на 1992 р. всередині храму можна було побачити орнаменти з каштанового листя, а в презбітеріумі - з зірок.