Карта
49°13′36″ пн. ш. 23°6′51″ сх. д.
Карпати, глуш, до більш-менш значних трас не один кілометр (насправді кілометрів до львівської траси не так і багато, і вони фантастично-гарні, але от дорога розбита - страшне. Автобус ті нещасті 10-12 км їде ледь не годину), жителів - менше тисячі. І в цю глуш варто їхати за справжнім дерев'яним дивом.
Ісаї (або Ісаїв) відомі з 1565 р. В селі старою церквою відверто пишаються, вважають її унікальною - і навіть щось там чули про гіпотетичний список ЮНЕСКО.
Ключі - якщо храм зачинений - в ідеалі дістаються от так: за церквою біжить сільська вуличка вздовж потічка. Жовта хата неподалік мостику через потічок - там живе паламар Микола Михайлович, 1968 р.н. Грубий і примітивний. Ключі він вам все одно не дасть, як і телефон священика. А піп наказав без нього до церкви нікого не пускати. Приїхали...
Ну і фіг з ними, з нерозумними паламарями. Церква і зовні дуже і дуже кльова.
Поруч новіший мурований храм (1928, за проектом Євгена Нагірного), а тризрубна триверха Михайлівська церква з 1663 року - так, пам'ятник собі, старенькій, і справжнім дерев'яних храмам Львівщини. Звів це диво майстер Ілля Пантелимон. Нава в церквиці квадратова, вівтар - гранчастий, бабинець прямокутний. Ремонт храму мав місце в 1801 р.
Чотириярусний бароковий іконостас - теж з 1663 р. В храмі збереглися два крихітних криласи (підвищення перед іконостасом ліворуч та праворуч від амвона, на криласах стоять співці та читці) - досить нечаста штука для наших святинь. Ісаївські криласи сховані під піддашшям на різьблених стовпах. Три верхи храму - вкриті ґонтом, восьмерикові (верх над навою має один залом. ми ж на бойківщині). Над бабинцем - емпора з відкритою аркадною галереєю.
Дерев'яна квадратова у плані чотириярусна дзвіниця з аркадовими галереями на верхніх ярусах колись слугувала одночасно й входом, була надбрамною. Зведена вона в 1722 р. (датується за цифрами на одвірку). Дзвіниця теж під ґонтом.
На стару церкву якось неначе суне, насувається великий мурований храм - теж Михайлівський, з якимись незакінченними і недоречними товстенькими колонами перед входом. Цю махіну закінчили зводити у 1938 р. Автором проекту був Євген Нагірний. Не найкращий з його проектів. В радянські часи у новішій святині облаштували колгоспний склад. Громаді повернули муровану церкву в 1990 р. Стара ж давно майже-музейний об'єкт.
Більше інформації про храм є в Віктора Громика
