В Ільник я приїхала так само випадково, як і в Лосинець - в Турці на автовокзалі вже готувався від'їхати бусик в це село. 2,50 гривні, 10 км шляху - і півгодини в дорозі. Водій повертатиметься "хвилин за 25" (насправді за всі 40). Напрямок до каплиці мені показують всім бусом. Підсліпкувата я не зразу бачу за дерев'яною триярусною дзвіницею нової церкви чорний стрункий силует.
Але ж все-таки бачу. Летіла до нього на крилах - ох ти ж, та це, напевно, самий гармонійний з усіх дерев'яних костелів, які я бачила! На рівні з прегарним Язлівчиком. І по віку ровесники: в 1932 р. заклали фундамент (турківський священик І.Кулаковський придумав звести в селі святиню) - а в 1933 р., в листопаді костелик вже й збудували. Освятили зрубну і вкрай гармонійну споруду з височенною сигнатуркою 16 липня 1934 р. - під титулом Матері Божої Скорботної. Довго за призначенням будівлі не судилося використовуватись. Зараз тут пустка, а замість вівтарю якийсь мотлох, що рипить під ногами прогнилими дошками. На хори ведуть сходи, але залізти не ризикнула - споруда виглядає не дуже. Стеля нагадує стелю костелу в Розлучі.
Костел поки стоїть - буквально в тіні мурованого гігантського храму УГКЦ (1997). Скільки ще стоятиме - ніхто не знає.
Вже в 1930-х рр. Ільник позиціонував себе як чудове туристично-рекреаційне місце: лижі взимку, "природні купальні" в Стрию в теплу пору року.
В чимале як на Турківщину село (понад 1000 жителів, відоме з 1565 р.) є більш-менш регулярний транспорт, це добре. "Більш-менш" - тому що, як пояснив шофер, "чіткого графіку немає - там дуже ями". Ями таки були.
