English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Все, що ви хотіли знати про Туреччину
Туреччина - країна котів. Гарно тут неймовірно. Але в спеку я б сюди не їздила.
Туреччина - країна котів.
Гарно тут неймовірно.
Але в спеку я б сюди не їздила.

Стаття була опублікована в журналі "Статус".

 

Признатися, що відправляємося на відпочинок до Туреччини спочатку було як визнати, що слухаєш «Радіо Шансон» — до кримінальної відповідальності за таке не притягнуть, але все одно соромно. Попса, мовляв. «Анталья», «Кемер», «Аланья» — персональна каторга більшості туроператорів в розпал літнього сезону. Та ми вирушали на Середземноморське узбережжя наприкінці зими. І правильно зробили!

Гори замість хмар, кактуси замість кропиви

Апельсинів тут як сміття.

Уявлення про невідому поки що Туреччину нагадували мозаїку, складену з «Роксолани», базарів («Кожа-мех-дубленки»), рахат-лукуму і п’ятикратного намазу. Ой, це ж Азія! Ай, кажуть, запальні турки не дають слов’янським красуням й кроку ступити без залицянь! Ох, а як подолати мовний бар’єр*? Йой, а що краще взяти: євро, долари чи ліри**? Уява малювала безжальних яничар з ятаганами — і чомусь обов’язково верхи на віслючках. На фоні мечетей, звичайно ж. В пустелі.

Справжня Туреччина виявилася абсолютно іншою: цілком європейською, привітною й до болю в очах фотогенічною. Пуп землі — і історично, і географічно. В таку країну легко закохатися — і не варто ставати між собою і своїми ж почуттями. За бажання пізнати її краще Туреччина відплатить по-східному щедро.

Перший погляд на країну — з літака. Потрібно було впертися носом в ілюмінатор, щоб збагнути: те, що здавалося хмарами, насправді є горами! Політ над засніженими вершинами Тавр і Озерним краєм спочатку претендував на звання головної дивовижі першого дня подорожі. Конкуренцію йому швидко склали обважнілі від апельсинів і лимонів дерева на ВСІХ вулицях міст. А прозоре море кольору східних коштовностей? А широкі поважні пальми? А кактуси, які, здається, виконують тут роль нашої кропиви?

А ще був клімат. На початку грудня повітря прогрівається до18-20 градусів вище нуля, температура води у морі +17. Турки вважають це справжньою зимою і вдягають теплі чоботи і шарфи. Ми ж (як і численні німецькі туристи) дякуємо долі за позаплановий тиждень квітня у розпал зими — і загоряємо на напівпустих пляжах й навіть купаємося в неймовірно чистому морі. В Україні й в холоднішу воду доводилося занурюватися...

Анталья як центр пупа землі

Ось така вона, нова Анталья

Плануючи подорож, ми відразу вирішили: готель потрібен середньої «зірковості» (3-4*), а жити будемо в Антальї. Звідси зручно влаштовувати одноденні мандрівки і в Аланью (135 км на схід), і на батьківщину Санта-Клауса Міру (Демре, 145 км на захід), і через зимові засніжені гори — до теплих бухт Фетхіє (200 км). Що вже казати про античні міста Перге (15 км від Антальї), Сіде (60 км), Аспендос (40 км) чи Фаселіс (56 км) — для величезної Туреччини це, як казав Карлсон, дрібнички, не варто й згадувати. Якщо пожертвувати і ситним сніданком, і пантагрюелівською вечерею, а також сотнею баксів з двох осіб, можна відправитися в Памуккале («бавовняний замок»), до міфічних купалень Клеопатри та чергового античного театру. І в самому місті є на що подивитися: мармурові тріумфальні ворота Адріана (130 р. н.е.), що стоять між двома баштами сельджукської фортеці ХІІІ ст.; годинникова вежа Саат Кулеси (ХІХ); багатокупольна мечеть Текелі Мехмет-паші (XVII), мінарет Кесик (Зламаний) поблизу руїн мечеті Коркут Джами, яка за свою майже двохтисячолітню «кар’єру» встигла побувати і античним храмом, і християнською святинею; римська вартова вежа на березі моря Хидирлик-куле (ІІ ст. до н.е.); символ Антальї — 38-метровий червоний мінарет Ївлі (ХІІІ) тощо.

Гарантовано: серед перших вивчених турецьких слів буде «Отогар» (автовокзал): залізничного сполучення в цій частині країни немає. І що? Автобусне сполучення тут одне з найкращих в світі. Висока конкуренція серед компаній-перевізників йде на користь сервісу. Швидко звикаєш до пластикових стаканчиків, закритих фольгою, які роздає пасажирам обов’язковий стюарт — в нас в таких фасують йогурти, а тут воду. Хоча звичай пропонувати клієнтам ще й одеколон містифікує дотепер.

Квитки на рейси купувати обов’язково: автобус може зупинити дорожна поліція і перевірити їх наявність у пасажирів. Ціни на автобуси тут ненабагато вищі за українські — а от літр бензину коштує рівно два долари. Тому не варто сподіватися на відверто дешевий шопінг: Туреччина країна дорога. Навіть речі апріорі безкоштовні чи оплачені заздалегідь (як от трансфер з аеропорту до готелю чи громадські туалети на території античних міст) для турків є умовно безкоштовними: і біля водія, і у дамській кімнаті, і на готельному шведському столі обов’язково знайдеться місце для tip-box (скриньки для чайових).

В пошуках античних руїн

В Археологічному музеї Антальї

В перерахунку на гривні ціни на квитки в турецькі музеї спочатку здаються грабунком серед білого дня. Та зачекайте трішки, огляньте численні скарби, які зберегла ця земля ще з доісторичних часів, вразьтеся античним саркофагам, амфорам та кратерам, поблукайте серед мармурових статуй бородатих грецьких богів та бритих римських імператорів — і 10 лір виявляться досить скромною платнею за мандрівку в часи, коли міфи були реальністю.

Хоча так, 10 лір за відвідання одного лише театру в Сіде — таки задорого. Краще за ті ж кошти відвідати Перге — одне з найкраще збережених та найбільших античних міст Середземноморья. Його, кажуть, заснували аргонавти після Троянської війни. Навіть якщо вас звати Скрудж МакДак і ви принципово не витрачаєтесь на культурну програму, в Перге все-таки побувайте: по найбільшому в Малій Азії античному стадіону (234 на 34 метри), розрахованому на 12 000 глядачів, можна блукати безкоштовно. Як і роздивлятися закритий на реконструкцію античний театр та розташовані напроти нього рештки булої розкоші у вигляді різьблених портиків та колон. По дорозі можна ще й розжитися апельсинами: вони тут значно солодші за міські. Ті з товстою шкіркою і кислі, а на античних руїнах не помаранчі — мед!

З квитком побачите символ Перге — дві напівзруйновані башти Еліністичної брами. Далі буде маса базилік, колон, уламків, терм, кількакілометрова колонада-дорога до джерела Німфей, панорама Перге з гори. Має сподобатись.

Якщо хочеться лише лежати біля моря тюленем — вам в Аланью. Кращих пляжів немає на всьому узбережжі. А ще є гігантська сельджуксько-піратська фортеця (довжина стін 8 км, 83 башти, 140 бастіонів), етнографічний музей в башті Кизил-куле, унікальні старовинні верфі, башта-арсенал, кілька печер та найдешевші в регіоні ціни на морські прогулянки: 5 євро з носа.

Чи от Фетхіє (античний Термессос). Знову обов’язковий античний театр, на якому юні турки грають в футбол, руїни фортеці лицарів-госпітальєрів над містом, лідійські гробівці, вирублені в скелях і більше схожі на колекцію міні-храмів, заповнена яхтами гавань і музей, де за 2 ліри можна побачити безліч цікавого: від національних вовняних шкарпеток — до червонофігурних кратерів. А найбільше вражають саркофаги, які стоять тут вже дві тисячі років і не їх провина, що саме повз них пройшла сучасна автомагістраль: так і піднімаються над роздільною дорожною смугою.

Турецька мозаїка

А море тут чисте-чисте

До речі про дороги та поведінку водіїв на них. В перші ж дні ви зрозумієте доцільність маси «лежачих поліцейських»: без них ніяк. Обмеження швидкості для турецьких водіїв — щось споріднене з русалками та ельфами: про них пишуть, але насправді вони не існують. А головним в машині є сигнал. Голосне бібікання з усіх сторін в години пік зливається в тривожну какофонію. Самих водіїв та пасажирів це аж ніяк не турбує: вони... співають. Співають водії маршруток-долмушів, співає кондуктор єдиного на всю Анталью трамвайного маршруту, співають дядечки на лавицях мальовничих парків, співають діти, що займаються на тренажерних майданчиках, розкиданих по всьому місту... І їх можна зрозуміти: серед пальм і апельсинів починаєш вірити, що рай на землі існує, ось він, навколо!

Цю думку навряд чи розділяють коти. Туреччина взагалі країна котів. Вони тут напівдикі, напівголодні і їх безліч. Відправляючись в античний Фаселіс, не забудьте захопити з собою гостинці і для цих турецькопідданих: коти будуть вдячні.

Не забувайте ще й торгуватися — якщо вмієте: це нормально, тут всі так роблять. А ще обов’язково вивчіть, що немає кращого перекусу, аніж свіжий симіт — бублик з кунжутом. Ностальгія саме по ньому буде мучити вас у перші дні після повернення додому. А далі з’явиться бажання відвідати цей казковий край ще раз. Попереду ще Егейське море з Мілетом, Ефесом та Троєю, дивовижна Каппадокія і вічний Стамбул. Туреччина — рай для туристів. І говорити «Ми їдемо в Туреччину!» варто з гордістю, а не з соромом.

 

 

* - Більшість турків непогано розмовляє німецькою. Англійська йде важче. Російської тут часом видається аж занадто багато.

** - Ліри згодяться при купівлі квитків у транспорті та в музеях. Для всього іншого підійдуть банкові картки та долари. Курс ліри до долара коливається в межах 1,35-1,40.



"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник