А вже коли в 1309 р. в Марієнбург ("град Марії" - так називалася комтурія) перебрався з Венеції великий магістр ордену, укріплення взялися розширювати: столиця ордену як-не-як. Протягом приблизно століття він обріс 4 лініями оборони, в його підвалинах зберігалася шалена кількість провіанту та зброї, воду давав колодязь - коротше, замок з скромної попелюшки почав перетворюватися на фортецю-королівну. Чи то пак магістрівну (все одно тевтонцям дружини не дозволялися).

В Марієнбург прибув не лише магістр: за ним послідували численні браття-хрестоносці. Ледб не весь Високий замок довелося віддати під дорміторії - кілька з них вам покажуть під час екскурсії. Причому з переважної більшості спалень в коридори і зали замку були окремі виходи: ну чим тобі не мурашник? 

Для численної братії і храм потрібно масштабний - тож замоквий костел Богоматері значно розширюють на схід. Під храмом містилася каплиця св. Анни (цнотливі законники чомусь дуже поважали святих жінок). В каплиці ховали великих магістрів.  

Самі ж великі магістри мешкали там, де колись було Підзамче: дотепер зберігся готичний палац з залами зі склепінчастими стелями і загадковим гарматним ядром, що, пролетівши через зовнішню стелю, застрягло у внутрішній. Кажуть, така дивовижа сталася тому, що будматеріали в ті часи застигали довго, ледь не десятиліттями.

Войовничі сусіди не могли не непокоїти польських королів. Невдовзі після поразки тевтонців під Грюнвальдом в 1410 р. Марієнбург спробував захопити король Владислав Ягелло. Не вийшло.

Але вода камінь точить. Польща таки викупила в хрестоносців твердиню 7 червня 1457 р. і зробила однією з королівських резиденцій (аж до 1772 р.). Вартість покупки була 190 тис. флоринів. 8 червня Казимир Ягеллончик тріумфально в'їхав в тевтонський замок. Не дарма дні міста Мальборк традиційно проходять саме в першу декаду червня.

Лицарські дорміторії замінили на склади, а Великий Рефектаж, де відбувалися вибори Великих магістрів, став місцем королівських прийомів. Королівська резиденція - ну правильно - містилася в палаці Великого магістра. На головній вежі в середині XVI ст. встановили годинник (зараз його немає) і ренесансний дах.

З 1618 р. в твердині обоснувалися єзуїти, облаштувавши її по-модному, по-бароковому. Мальборк мав шанс стати польською Спартою: 17 липня 1626 р. замок обложили численні війська шведського короля Густава Адольфа. В твердині було лише 300 оборонців на чолі з ротмістром Войцехом Пенцлавським. 300 сміливих протрималися до 19 липня, коли шведи таки увірвалися до фортифікацій. Мужність поляків так вразила шведів, що оборонцям залишили життя і дозволили виїхати з Мальборку 20 липня. Правда, польський король заочно виніс пану Пенцлавському смертний вирок - а чого замок таки віддав? Шведи ж взялися оточувати замок земляними бастіонами. Непогано попрацювали: гетьман Снаніслав Конєцпольський в 1629 р. замок вже як старався захопити - а не зміг.  

Знову в польські руки Мальборк потрапив у 1636 р. Владислав IV наказав архітектору Герарду Денхоффу відремонтувати твердиню. В 1644 р. замок горів, після чого єзуїти взялися відновлювати його вже в бароковому стилі. Барочний дах на вежі з'явився в 1726 р.

З 1737 р. в Високому замку містилися казарми польського піхотинського полку. 13 вересня 1772 р. замок зайняли прусаки (я не про тарганів). Пієтету до фортеці там не було, в ній облаштували вслід за поляками казарми, сильно понищивши тим комплекс.  

В останні роки ХІХ ст. замку спробували надати первісного готичного вигляду під час масштабної реконструкції. Саме з того часу походить переважна більшість фресок твердині - та майже всі меблі, крім кількох скринь і шаф (яких саме - вам покажуть екскурсоводи. В вартість квитка вже входить екскурсійне обслуговування. Стандартна екскурсія триває 3 години і йде в шаленому темпі, зупинитися і пороздивлятися щось цікаве шансів не буде. Тому ми ходили аж з чотирма польськими та однією німецькою групами. Найкласнішою виявилася екскурсоводша № 1, повненька і весела жінка передпенсійного віку з чудовим почуттям гумору і вмінням зацікавити групу. Ну, це так, власні спостереження).

Реставрації замку 1882-1939 рр. присвячено окремий відділ музею неподалік від підйому на башту - як правило, туристи туди або взагалі не заходять, або пробігають його, не дивлячись. Я ж довго цокала і ахала над зібранням унікальних фотографій того часу: весь процес зазнімковували, тому кадри й справді є унікальні.

Багато з тих титанічних зусиль пішли з вітром під час Другої світової війни: замок так сильно постраждав, що фактично був відбудований заново. І дотепер дуже помітна різниця між уламками автентичних стін - і післявоєнною кладкою.

Ну ось одна з світлин ХІХ ст., зроблена під час реставрації. Це не лати, навіть так - це не зовсім лати. Колись головна вежа мала шатровий дах (див. на старих зображеннях), шпиль котрого прикрашав св. Юрій (ака Георгій ака Єжи). От цей Єжи і позує поруч з двома робітниками-реставраторами.

Що цікаво, перша спроба повернути замку попередній вигляд мала місце на хвилі романтизму, в 1817 р. Та "відбудова" мала всі характерні риси горе-реставрації тієї епохи: дуже мало досліджень, дуже багато стилізації.

З 1882 р. відновою комплексу керував аж до своїй смерті в 1922 р. відданий своїй справі майстер Конрад Штайнбрехт (Conrad Steinbrecht). Він похований в одному з костелів Мальборку, а в одному з лапідаріїв замку встановлена меморіальна плита на честь реставратора. Цей лапідарій - його рук робота: він турботливим плюшкіним зтягував в Марієнбург всякі цікавості зі зруйнованих Першою світовою війною соборів і фортець. Скажімо, готичний вівтар сюди потрапив аж з Гамбурга, а вітражі - з Торуня.

В 1922-1939 р. реставрацією твердині тевтонців займався Бернард Шмід (Bernard Schmid).