Координати: 48°52′18″ пн. ш.24°36′17″ сх. д.
Карта
Перша письмова згадка - 1491 р.
Лисцями колись називали дикі, лисі, неродючі місця.
2,9 тис. жителів.
Лисець - він посередині між Івано-Франківськом та Богородчанами. Колись тут був невеликий замок - його збудували місцеві дідичі Телефуси, що прибули на Прикарпаття з Сілезії (Шльонська) і отримали ці землі в 1416 р. в дарунок від польського короля Владислава Ягайли. Все, що про той середньовічний форпост мені відомо, так це що він був оточений ровом з водою та високим валом. Ну, як всі майже замки. :о)
Замку вже нема, а що є?
Цікава модерністська Петропавлівська церква стоїть біля самої дороги не так далеко від центру селища. Я написала "цікава"? Ні, не так. Мега-цікава. Побудований храм в 1920-30 рр. за проєктом Олександра Пежанського.У 2011 році святиню ґрунтовно відремонтували. Це нечастий приклад сецесійної архітектури в греко-католицькому храмі.Інтер'єр храму було оновлено вже в ХХІ столітті стараннями пароха Федора Бойка.
Вірменський Успенський костел (1852 чи 1854 за різними джерелами) ховається за сквером трохи віддалі - як нагадування про ті часи, коли в містечку проживала велика вірменська громада. В ХІХ ст. вірмени тримали в містечку саф'янову фабрику. У ХІХ столітті храм толерантно ділили між собою вірмени і місцеві римо-католики (у 1820-х роках і тих, і інших було приблизно порівну - по 200 людей десь).
Перший костел тут виник давно - бо був знищений ще у середині XVII ст. Парафію тут організували стараннями Андрія Потоцького у 1669 р. Невдовзі виник новий дерев'яний костел - він згорів у ІІ половині XVIII ст. (можливо, у 1779 р.). Класицистичний, досить суворого вигляду храм, що зберігся до нашого часу, було освячено в 1883 р.Колись він мав п'ять вівтарів. Але славився на всі Карпати лише одним - з образом богоматері.
Коронований образ Лисецкой богоматері, дещо схожий на відому ікону з Ченстохови, прикрашав головний вівтар костелу та вважався чудотворним, поклонитися іконі щорічно 15 серпня стікалися тисячі паломників - кривих, кульгавих, глухих чи сліпих. За легендою, образ був у келії монаха - і замироточив. Після цього кілька кремезних чолов'яг намагалися підняти ікону, щоб перенести її до костелу, та нічого не вдавалося. Мадонну понесли в результаті малі діти. Корону для мадонни виготовив майстер Микола Агонсович у 1812 р. Під час Першої світової війни костел був сильно пошкоджений, а образ пограбований (зняли позолочену "сукню", коштовні вотиви та корону) та залишений валятися на вівтарі. За переказами, капітан російської армії Петро Анічков підібрав Лисецьку мадонну та перевіз її у 1917 р. до катедрального костелу Станіславова (сучасного Франківська). Станіславівські міщани досить швидко вдягнули образ в нові позолочену корону, а львівський ювелір Юзеф Лімановський створив коштовне вбрання за ескізом Розалії Поготельської. Оздоблення рами виконав Адам Качинський. 7 вересня 1920 р. образ повернувся до Лисця - про це просив місцевий ксьондз Микола Мойзенович. Зараз Мадонна з Лисця прикрашає костел в польському місті Глівіце.
Після Другої світової храм позбавили башти-дзвіниці та перетворили в склад, потім в селищний кінотеатр. (Так бувало, ага - у Кам'янці кінотеатр влаштували у маленькій дерев'яній церкві). Вежу-дзвіницю відновили на костелі вже в ХХІ столітті. В храмі знаходиться лише копія знаменитого місцевого образу.
Пам'ятник Кобзарю (2011) в Лисці теж неканонічний: босий і енергійний Тарас Григорович дуже схожий на самбіста на татамі.
