Карта середмістя Івано-Франківська

Про те, як Станіслав Потоцький запросив у місто єзуїтів і як звів для них костел, яким опікувалася дружина магната, я вже писала. Як писала і про те, що після касації ордену в 1773 році споруди кляштору разом з величезною базилікою віддали греко-католикам Станіславова.

Коли орден поновили, ченці-єзуїти знову повернулися в Станіславів. А молитися де? Браття в кінці ХІХ ст. збудували Місійний будинок на перехресті вул. Петра Скарги та Грюнвальдської, неодноразово намагалися як не повернути собі колишню стятиню, то хоча б дістати дозвіл на будівництво нової. Дістали. Збудували. Не в такому "козирному" місці, як попередній - трохи далі від центру. Але значно, значно ближче до абсолютно нової міської атракції - Двірця. З 1866 року місто мало залізничне сполучення, район поблизу вокзалу швидко забудовувався, і несподівано єзуїтський костел став дуже популярним в народі: бо найближчим. От що таке вірно вибрати місце!

До речі, дещо від попередньої святині єзуїтам все ж дісталося: образ св. Станіслава Косткі встановили в головному вівтарі новозведеного храму. Ще два образи з костелу-попередника повісили в бічних навах: св. Ігнація Лойоли, засновника ордена, і св. Франциска.

Знаєте, що найсмішніше в цій історії? Що і цей костел в єзуїтів відібрали. :)