Уууууууу, як мені сподобався Белз! Класно! Маленьке місто, зовсім-зовсім невідоме, але завдяки смішним розмірам воно не давить невідомістю, а, навпаки, спонукає досліджувати. А коли місто ще й повне пам'яток, руїн і місць, де з задоволенням можна полазити і зламати собі карк! Кращого маршруту для теплого дня, першого в квітні, і не придумаєш. Хоча... я вже розказувала про цю свою подорож, пам'ятаєте? :)

А зараз розкажу ще раз, докладніше і з більшою кількістю картинок. Тим більш і привід є - восени 2005 року місто відзначатиме свій ТИСЯЧНИЙ ювілей. Гарна дата. Не дивно, що долею трьохтисячного Белза та його пам'яток зацікавились десь там, нагорі - Верховна Рада ухвалила проект постанови "Про відзначення на державному рівні 1000-річчя заснування міста Белз". В жовтні буде гаряче.

 Я вибрала для себе найзручніший з усіх доступних (не можливих!) способів відвідин Белза. Я відправилася туди на потязі Рава-Руська-Сокаль. Поїзд з трьох вагончиків, пусті купе, тиша, сонце через вікна, близкість кордону, ліси, села, що пропливають повз колію - всі з храмами, іноді цікавими настільки, хоч бери вистрибуй з вагону. Коли праворуч по курсу виник серед чистого поля Угнів, мене слід було прив'язати до полиці. Величезний костел і розцяцьковану алюмінієм церкву видно чудово - хоча до них буде з добрий кілометр. Найменше місто України скоро дочекається мене у гості. Але поки що я їду в Белз.

Не бійтеся заблукати - напрямок до міста з маленької станції вам точно вкаже кам'яний святий біля переїзду. Святого зовуть Вінцент. Так написано на табличці біля фігури. Ще там написано, що він каплан, але це не означає, що його можна їсти. Він не пташка. Він був монашим ватажком. Розгледіти табличковий напис важко, а влітку через кущі навколо Вінцента буде ще важче. Дивно, але славний український чотиритомник каплана Вінцента не жалує. Хоча здається мені, каплан вже досить антикварний та цінний хоча б завдяки своїм недитячим літам.

Простую в напрямку простягнутої капланової руки - йти не довго, але всіляко стараюся вхід у місто пришвидшити, аж підстрибую на ходу - дуже вже мальовнича панорама відкривається в мене перед очима: містечко як на долоні, башти та дзвіниці храмів тягнуть до себе магнітами. Зараз я до вас доберуся!

Проблема, що мучала кілька тисячоліть тому віслючка Бурідана: в який бік податися, коли смачно буде всюди? З чого почати? Мік давно дорікав, що мене при ходінні завжди заносить ліворуч. Я вирішую сходити наліво. Праворуч в нас костел Марії Ченстоховської. Не найдавніша будівля міста, залишимо її на потім, зараз - на площу Ринок (чи те, що від неї залишилося).

За чим слід буде повернутися в Белз:
1. За костелом і польовим вівтарем. За мурами замчиська навколо костелу. За масою архітектурних дріб'язків, якими ця територія всіяна. За видами на околиці міста. До речі, копію славетної ікони планують повернути на це місце.

2. За старим єврейським кіркутом. Він знаходиться на західному виїзді з міста і вартує на увагу вже хоча б тому, що це, фактично, майже все, що вціліло від численної белзької єврейської громади. На старому кіркуті збереглися три мацеви (?) членів відомої династії белзьких цадиків: Шолема, Йошуї та Іссахара Довів. Арон Дов, белзький цадик в четвертому поколінні, пережив Другу світову і оселився в Ізраїлі. Зараз, до речі, будують нову синагогу. Ходити туди будуть, певно, привиди.

3. За дерев'яною П'ятницькою церквою XVII ст. і дзвіницею (ХІХ ст), що притулилися на міському цвинтарі. Не встигла побачити, а треба. Ігор Хома розповідав, церква справила на нього сильне враження. А влітку 2006 р., коли храм реставрували, він побував у фактично коробці храму - теж цікаво.

4. За історико-культурним та мистецько-літературним журналом "Белз", який видали до тисячоліття міста "Українські технології". Хоча як хто де бачив часопис не у Белзі - дайте знати. Я теж хочу його побачити. :) До тисячоліття провели археологічні обстеження на території комплексу "Замочок" і на місці Великої синагоги, відкрили музей історії міста та художню виставку.