Як і багато інших українських міст з давньою історією, Сокаль не знає точної дати свого народження. Автор невиданого в цілості топографічного словника Галичини Шнайдер пише наступне:

"На лівому надбережжі Бугу, на так званих Огородах і Жабинах,  лягла в часах зведення християнства на Україні первісна оселя Сокаля і Бабинця, звана Щебловом".

Та довіряти досліднику Галичини аж так сліпо не варто. Досить фантастична версія. Зрозуміло, що люди селилися тут  здавна - археологи находять рештки посуду ранніх землеробських общин ще з часів палеоліту (ІІІ тис. до н.е.), поховання епохи міді, ранньої бронзи (1200-800 рр. до н.е.) і перших віків нової ери. Так само зрозуміло, що в часи Белзького удільного князівства (близько 1170 року) на березі Бугу було якесь поселення. Та от літописи мовчать про нього аж до... Хм. Ну власне - в якому році вперше згадане місто? Маємо в цьому питанні чималу плутанину.

Версія І. Товстий імпозантний том "Сокальська гімназія" (Львів-Сокаль, 2001) називає 1411 рік, коли шурин короля Ягайла, князь Зимовит, резидуючи в Сокалі (що-що роблячи? Та жив він тоді там, тільки і всього) видав привілей для міста Буська. Автори праці припускають, що вже тоді Сокаль був укріпленим чималим населеним пунктом - ну ще б пак, якщо там князі живуть!

І привілеїв королі не шкодували. з одного з них, датованого 1506 роком, дізнаємося, що місто має право щороку обирати бургомістра, лавників та по двох "райців" - від католицької та православної громад. Вже з цього документу можна припустити, що ратуша на початку XVI століття в Сокалі була. А от як вона виглядала - невідомо. Принаймні мені.

Точно можемо стверджувати, що та ратуша не була схожа на споруду, яка дотепер ховається в тіні могутнього костелу на головній площі міста(ви помітили, як плавно ми звернули з Середньовіччя у сучастість?) :о) Так, ця витягнута одноповерхова споруда з кількаярусною баштою в центрі, з'явилася не раніше ХІХ століття. Мені міська рада Сокаля (а ратушне приміщення використовується за прямим призначенням, і це радує) чомусь нагадує пожежне відділення, але то мені...

...2 серпня 1519 року. Чорний день для міста. Саме тоді зведена польсько-українська армія на чолі з гетьманом М.Фірлеєм та князем Костянтином Острозьким зазнала нищівної поразки від численного татарського війська і змушена була, за словами хроніки, "уїхати на сокальський замок, на кращий час себе для Речі Посполитої резервуючи". Сокаль в той час "до такої прийшов нужди, що зовсім ніхто не хотів у ньому мешкати" (цитую за виданням "Сокальської гімназії").
Міський староста Андрій Тенчинський задумався. І було над чим. Рішення знайшли наступне: в 1524 році місто вирішили... перенести.

З люстрації 1564-1565рр. дізнаємося, що в місті було 16 шевців, 37 постійних пекарів та ще 16 таких, які займаються ремеслом час від часу, 21 рибалка з сітями і три з вудками, дев'ять гончарів. Завершується опис міщанських ремісників чомусь згадкою про два жидівських дома.

Стефан Баторій в 1578р. надав місту право проводити  ярмарок в день св. Войцеха, до пари в 1639р. король Владислав IV дозволив проводити двотижневі торги також до свята св. Миколая.

В 1594 році в Миколаївській церкві міста розпочалася вступна нарада українських церковних ієрархів на чолі з перемишльським владикою Копистинським. Мова йшла про унію з Римом. Генеральна репетиція подій в Бресті в 1596 році відбулася саме в Сокалі.

А в 1616 р. місто сильно постраждало від величезної пожежі. Польський уряд на кілька років навіть позбавив міщан "задоволення" сплачувати податки - погорільцям платити було ні з чого.

В 1639 р. уніатський владика Методій Терлецький з Холма (сучасний польський Хелм) відібрав у православних кілька церков, в тому числі й сокальську. На владику довелося львівському православному ієрарху Атанасію Пузині жалітися у варшавський сейм. Це породило цілу низку судових справ православних проти уніатів і vice versa, але нам то не дуже цікаво, правда? :о)

Бував в місті і Богдан Хмельницький. З цією знаковою постаттю пов'язана одна з міських легенд, про яку - в іншому місці. Гетьман стояв табором під гаєм Валявкою - кажуть, там дотепер видно сліди окопів. До речі, оті "скривджені" сокальські православні на Богдана особливу надію мали - думали, постріляє в їхніх справах.

Ще одне військо, цього разу литовське, стояло табором під містом - його тут в 1708 р. розбив польський магнат Адам Сєнявський.

Сокалю лише й лишалося, що дивитися, як чубляться чужі пани під його стінами. Місто занепадало, впадало в летаргію. Так, Ксаверій Потоцький в 1725 р. був навіть змушений видати декрет, в якому, "запобігаючи подальшій руїні міста", забороняв різникам і перекупкам торгувати по вулицях міста під загрозою кари в ста гривень (може злотих? - Блека) та конфіскації товару. Якщо це місто, воно має ринок! Має ж! Але ринок стояв пустий... Навіть грунти в центрі міста з-під згорілих будинків часто-густо не мали хазяїв - ті не повернулися на нещасливе місце. Пусті парцелі Потоцький наказав магістрату продати тому, хто зобов'язується звести на цій ділянці житло. Ярмарки теж оминали Сокаль - Потоцький мріяв повернути ярмарковий галас в підвладне йому містечко.

В 1841 р. місто купило села Бабинець і Косин. В 1885 р. до Сокаля, який за згадками сучасників. був "дерев'яний, брудний, сумний і жидівством, живучим у крайньому нехлюйстві заповнений",  дотяглася залізниця. Вона суттєво змінила ситуацію: в 1891 р. Сокаль вже увійшов до числа 30 найбільших міст Галичини.

Маємо зараз симпатичне місто з купою пам'яток: синагогою 1762 р. (в роки ІІ світової загинули всі євреї Сокаля, тому на місці їх дільниці зараз парк), греко-католицьку церкву з двома вежами, прикрашену скульптурами святих (1909), а міський регіональний музей колись квартирував у єдиній збереженій на Побужжі церкві XVI ст. - кам'яній Миколаївській (товщина стін 2,4 метри!) Церква ця горіла в 1613 і 1671 рр., але була відбудована у 1694р. В храмі збереглися розписи пензля С. Строїнського (1752-1756). Капличка з півдня з'явилася в 1890-ті.

На старому католицькому цвинтарі збереглися старі поховання і монумент учасникам листопадового повстання. Читала на польських сайтах, що ще є мурований бет-мідраш з кінця ХІХ ст., але не впевнена, що його бачила.