English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Топорівці
Стара Ільїнська церква в Топорівцях (Червень 2008 р.). Toporăuţi Biserica

Стара Ільїнська церква в Топорівцях (Червень 2008 р.)


Топорівці. Храм. 1914.

Одна церква з 1914р., інша - з 1560-го. Обидві суперові. Перша - як замок, друга - як фортеця, з оборонним ярусом, без вікон, з товстими стінами.



 Мої рекомендації. :)

Карта

Координати: 48°23′06″ пн. ш. 26°05′26″ сх. д.

Церква св. Іллі на Google Earth

Моя стаття про Топорівці в "Карпатах" (травень-2007)

 

Отже, що маємо? Велике село в 15-20 км на північний схід від Чернівців, в Новоселицькому районі. Трохи більше як 4 400 чоловік населення. Якщо добираєтеся власним транспортом (а так значно легше) - це коротка (стара) дорога в облцентр (звертаємо в Недобоївцях в сторону прославлених Л.Каденюком Клішківець і Ко). Коротка аж ніяк не означає краща. Дорога жахлива. І це при тому, що 90 % траси проходить через населені пункти, а тут розганятися на більш як 50 км за годину незаконно і нерозумно. Але заради Топорівців доведеться терпіти. Таке вже село. :)

Якщо ж власного транспорту немає, а чумакування не розглядається в якості привабливого відпочинку, доведеться в Чернівцях шукати автостанцію в Новоселицькому напрямку (недалеко від скансену по вул. Московської Олімпіади, остання зупинка тролейбусу № 4). Звідти в Топорівці ходять маршрутки. І часто.

Люди селились тут, біля джерел в урочищі Максимське, здавна. Кажуть, ім’я своє поселення позичило у феодала Топора, що тут мешкав. Перша писемна згадка про село міститься у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго за 1412 рік (за іншими даними, за 1461 рік). В XVI ст. тут були володіння молдовського боярина Думітра Барновща (Dumitru Barnovschi).


 Ільїнська церква

Ільїнська церква, Топорівці

Субмарина Середньовіччя

Навіщо сюди їхати?

Дивитися храми села. Всі три.

 

Козир в рукаві Топорівців - кам'яна Ільїнська церква. Одна з найстаріших на Буковині, з 1560 року. Дзвіниця та мурована огорожа, пишуть вчені, виникли тоді ж.

Вам обов'язково треба про неї знати, що святиня має за основу тип трикупольного триконхового храму з напівциркульною апсидою та невеликими бічними конхами в товщах стін? Я теж думаю, що без таких відомостей неспеціалісти можуть і обійтися. Варто просто побачити цю церкву-воїнессу, таку собі Ксену серед буковинських святинь - і цього вистачить. Монолітна, як камінь, міцна, як камінь - ну бо ж з каменю. Хоча схожа й на типово-буковинський винахід - дерев'яні хатні церкви, без куполів і високих шпилів. Скромність і ще раз скромність - інакше з мусульманськими володарами краю було не домовитися.

Скромність не завада хитрості. Думаєте, куполів немає? Хех! Є вони, всі три - спираються на врізані в стіни неглибокі підпружні арки. Середній вищий за бічні. Проте зовні це не помітно - до куполів піднімаємося тісним бойовим ходом у стіні аж на дах (це якщо вам пощастить зустріти біля церкви паламаря з ключами). Такий ось секрет у церкви. Такі приховані склепіння характерні й для інших буковинських православних святинь тієї доби, коли край страждав від турецького ярма.

Вікна де, питаєте? Ну так он - амбразури бачите? Чим не вікна? Це ж і фортифікаційна споруда, не забувайте. з оздоблення тут лише білокам'яне різблення порталу. Схоже можна побачити в Хотині. А верхом, під стріхою, йде ряд бійниць.

Дзвіниця - поруч. Теж мурована, квадратова, двоярусна. Слугувала й парадним входом до церкви: в ній прорублені напівциркульні арки. Дах вкритий гонтом, але лякають мене знавці, що мають храм перекрити металоцерепицею. Втратить церква дещицю старовини при цьому, шкода.

Звів це оборонно-сакральне диво начебто місцевий шляхтич Мирон Барновський, з роду Могил. Є така версія (а що жив господар пізніше за 1560 рік, то дату з'яви храму іноді відсувають на 60 років пізніше). Його, що піднявся в своїй ієрархічній кар'єрі аж до титулу молдавського господаря, в стінах храму начебто й поховали потім.

Ще один переказ розповідає, що в селі під час бою з турками впав з коня сільський старшина, а його помічник Мирон Мовіла (може, співзвучність прізвища - це все, що пов'язує Топорівці з Могилами?) врятував його від неминучої смерті, допоміг піднятися на скакуна. Староста поклявся, що за своє врятування зведе на місці падіння храм. І з’явилася церква-воїн, що субмариною пливе через хвилі часу.

І інтер’єр церкви скромний до лаконічності. Колись ці стіни вкривали фрески, та після довгих років запустіння від них не лишилося й сліду. Новий іконостас зміями обвивають новорічні гірлянди - чомусь селянам сусідство Нового року і християнських традицій не видається дисгармонійним.

Якщо паламар дозволить, підніміться по вузькому ходу до бойового ярусу, щоб побачити заховані куполи і відчути те, що, можливо, відчували давні захисники Буковини в часи, коли навіть храми перетворювалися на міні-фортеці. До речі, ще одна легенда пам’ятає, як високий дах з захованними куполами став в’язницею для трьох топорівчан, які виявилися оточеними турками.

Зараз тут моляться кілька десятків православних Київського патріархату (близько 80 чоловік).


 А що ще?

Топорівці. Нова церква за румунськими зразками

Годинник працює. Але не ходить

Є дуже-предуже скромний костелик з початку ХХ ст. (зараз відданий нечисленній греко-католицькій громаді села, розташований при дорозі ближче до Чернівців і Магали).

 

А ще - велетенський, схожий на казковий замок храм при дорозі. Навіть башта з годинником є. І вітражі. І була, ще зовсім недавно була на храмі і його ошатній розцяцькованій брамі стара гарна черепиця (останніми роками її замінили на бездушну сучасну штамповку). Взагалі, храм виглядає настільки нереально-фантазійно, що повірити в його приналежність до московського патріархату важко. Але приходиться.

 

Звели це православно-неканонічне диво в 1914 р. Тільки от неканонічним воно видається хіба після блакитних "дерев'яшок" Волині: саме такі витончені православні храми здавна будували у Північній і Південній Буковині. Я сама бачила схожі святині у Сучаві, а у карпатському Кимполунгу (Кімполунгу) й взагалі стоїть майже сестра-близнючка топорівецької церкви (1908-1913). Тільки з різнокольоровою черепицею,а тому й більш гарненька. (Див. її фото в галереї праворуч). Схожий храм, присвячений св. Георгію, бачимо й у селі Босанчі біля Сучави (1903-1905). Обидві святині спроектував австрійський архітектор Карл Ромсторфер (Karl Romstorfer, 1854-1917), котрий на той час мешкав у Чернівцях. Там він протягом 11 років був професором, а потім ще дев'ять років був директором Державного промислового училища. Тож можу несміливо, але стверджувати: є велика вірогідність того, що церкву в Топорівцях будували за проектом саме Карла Ромсторфера, дещо видозміненим після зведення катедрального православного Успенського собору в Кімполунгу.

 

На початку ХХ століття Топорівці балансували на межі між селом і містом і цілком могли претендувати на назву "містечко". Проживало на початку ХХ ст. тут близько 200 родин - не так і мало для не надто людної Буковини. Тоді й знадобився цей замок-храм - стара Ільїнська церква всіх би не вмістила.

Тут все гігантське або майже-гігантське. Величезна зелена галявина, висока башта, над-кольорова брама... Цікаво, як всередині?

А ще Топорівці славляться народними костюмами та тайстрами - це такі розшиті яскраві сумки з тканини. Сама бачила не менше трьох. Гарні, заквітчані. Ходила б з такою. А от такого штибу весілля - страва на любителя.

Але давайте докладніше про нову церкву, головну архітектурну домінанту села.


 Ільїнська церква № 2

07.03.07. Топорівці, інтер'єр церкви

07.03.07. Топорівці, інтер'єр церкви

Якось 7 березня 2007 року мене абсолютно випадково занесло в Топорівці. Після довгого і прискіпливого вивчання мого журналістського посвідчення піп нової церкви-красуні, молодий ще отець Сергій, запустив мене-таки до храму. Запустив і дозволив фотографувати - це одна справа, а от те, що він ще й розказав масу цікавого про цю незвичну святиню - справа ой яка інша!

Я й не думала, що церква, збудована в 1914 р., могла встигнути обрости такою кількістю легенд і бувальщин.

 

Отже, народ розповідає так. На 1910 рік стара Ільїнська церква вже не могла вмістити всіх віруючих у селі - старий храм-воїн не був розрахований на епоху первісного накопичення капіталу. Тоді з жителів Топорівців склався своєрідний "оргкомітет", який вирішив будувати нову церкву. Обійшов той комітет всі околиці села, вибираючи найкраще місце. І на Капітанський горб піднялися, і з півночі та півдня на Топорівці подивилися - ну немає кращого місця, аніж те, де стояла в ту пору корчма одного єврея. Гарне він місце собі вибрав: якраз при дорозі на Чернівці з Хотина. Багато там людей спинялося на нічліг, багато й місцевих селян приходило перекинути чарочку - а єврей все збагачувався.

Пішли люди до корчми пояснювати справу. Та корчмар ні в яку погоджуватися на таке не хотів. Тицьнув селянам руку під ніс і промовив: "Коли в мене на долоні волосся виросте, тоді віддам я вам під церкву це місце!" (Хто там згадав стару анти-пропаганду онанізму? А ну тихо!)

Ох-ох-ох...

Поки справа з місцем вирішувалася, треба було ще більш важливу справу розрулити: в найяснішого цісаря Франца-Йосипа дозвіл на побудову нового храму вимолити. В Австро-Угорщині з цим було серйозно ще з 1770-х років, з часу секуляризації.

Топорівці відправили у Відень делегацію. Отець Сергій вважає це справжнім подвигом, а я от подвиг трохи профанізую: як сьогодні курсує щоденний потяг "Чернівці- Москва", так тоді ходив "Чернівці- Відень". Так що нічого аж такого важкого: були б гроші на квиток. Віз не потрібно було: сам квиток коштував стільки, що простим селянам кататися туди-сюди аж ніяк не випадало.

Так і бачиш їх, вдягнених у овечі кожухи, з кольоровими торбами-тайстрами на плечах, у витонченому і столичному Відні...

Як би там не було, Франц-Йосип дозвіл на побудову нової церкви дав. Мало того! Він же був й першим донатором храму: щедро пожертвував на його будівництво.

Коли селяни повернулися з такою звісткою із Відня, щось змінилося і в душі корчмаря: відступив він найкращу в селі ділянку, більше того, навіть допомагав церкву будувати!

В храмі. Топорівці

Заклали святиню в 1910 р., а вперше вдарили в дзвони церкви, оголошуючи народу про початок першої світової війни. Цеглу сюди діставляли з Чернівців підводами. За чотири роки величезний як на ті часи храм було збудовано. З посвятою храму вирішили особливо не мудрагелити: стара церква була Ільїнська, нова теж стала Ільїнською. А стару закрили.

 

Народ в Топорівцях приписує часом авторство храму Йосипу Главці, але це лише легенда: на той час автору митрополичої резиденції та вірменського собору в Чернівцях було вже 79 років і він вже давно-давно не бував на Буковині. Отець Сергій висловив припущення, що це був хтось з його учнів. (Як я і писала вище, ймовірним автором проекту був Директор Промислової школи у Чернівцях, австрійський архітектор, закоханий у старо-молдавську архітектуру Карл Ромсдорфер). Коли в 1990-х роках топорівську церкву реставрували чернівецькі архітектори, дочка (Наталя) і батько, вони після виконання всіх обмірів та креслень були вражені майстерності і проекту, і його виконання, відмічали довершеність пропорцій нової церкви, стриману і шляхетну кольорову гаму розписів і вітража, який зображає Яна Нового Сучавського, шанованого на Буковині святого.

До речі, архітектори розробили й гаму кольорів для розпису церкви - там справді немає зайвої аляповатості.

Кажуть ще, що за основу було взято церкву Яна Сучавського в Сучаві. І правда, дуже схоже. Але далеко не ідентично. А все просто - храм Яна Сучавського на початку ХХ ст. реконтруював саме Карл Ромсдорфер... :о)


 Як селяни цісаря чекали. І про Чапая. :о)

Трон для цісаря так і не використовувався

Трон для цісаря так і не використовувався

З того ж часу в храмі живуть величезні панікадила, числені різблені дерев'яні лави, які стоять вздовж стін та в одному рамені церкви, де зараз розміщається один з двох церковних хорів (вона хрестова в плані). Розписи ж, іконостас, ікони - все сучасне і, як з жалем зазначив о. Сергій (до речі, теж буковинець, з Заставнівського району), особливої мистецької цінності не становить. Священик хоче прибудувати на подвір'ї каплицю для свічок - за прикладом Боянів. Каже, занадто чадять в церкві свічки - і дихати важко, і стіни темніють. Але я ж хотіла розповісти, що ще лишилося тут з початку ХХ століття.

Бо лишилося щось справді цікаве. "Сідалище". По-простому - трон. Наївні топорівчани вірили, що раз вже цісар дав гроші на церкву, то він неодмінно приїде на її освячення - і підготували для австро-угорського монарха достойне місце для сидіння.

Зрозуміло, що Франц-Йосип в Топорівці не приїхав. Зараз сідалище зберігається в закристії - мала змогу його побачити й сфотографувати.

А при вході до церкви є невеликий список тих, хто найбільше пожертвував на церкву і допоміг при її побудові.

Зовнішній ремонт храму закінчили в 1998 р., внутрішній в 2002 р. Годинник працює, просто ліньки його щодня заводити. Шкода, що стара гарна черепиця, яка станом на 2007 р. зберігалася ще на воротах до церкви, поступилася сучасній металочерепиці.

 

Селяни ще не знали, що віщують їм дзвони нової церкви, які зазвучали в 1914 р. Війна нахабно пройшлася селом, перекопуючи городи під окопи, гримлячи вистрілами в урочищі Пагри. Іронія долі: саме в день святого Іллі російські війська прорвали лінію фронту і пішли на Прут. За два тижні росіяни поверталися тим ж шляхом: їх гнали австрійські загони. Поле між Рідківцями і Топорівцями стало місцем вічного спочинку для 20 тисяч солдат. Кажуть, в Першу світову тут у складі 326 полку 82 дивізії легендарний Василь Чапаєв за хоробрість отримав георгіївський хрест та офіцерське звання.

Та прості люди тікали з рідних Топорівців, щоб повернутися в понівечене війною село аж за рік. А вже з 1918 року українське село дізналося, що таке румунізація. Заборонялося навчання рідною мовою, заборонялися носити кольори національного прапора. Незгідних з новою політикою чекав розстріл... До речі, про вбрання. Топорівчани дотепер зберігають традиційні строї, в яких з’являються на весіллях та під час великих свят, хоча найчастіше в них можна побачити учасників місцевого танцювального ансамблю «Вишиванка». Місцеві костюми відрізняються неабиякою пишністю і декоративністю, щедро прикрашені вишивкою, а головні убори — пір’ям та ковилою.




Топоровцы, церковь с 1914 г.
Biserica din Toporăuţi - ctitorită de domnitorul Miron Barnovschi-Movilă (1626-1629, 1633) al Moldovei

Яка більше подобається?


Архівне фото "нової" церкви св. Іллі в Топорівцях

Нова тут супер-нова. Авто додали монтажем.


Саме цей храм в Сучаві начебто став прообразом нової Ільїнської церкви

Храм в Сучаві начебто є прообразом нової церкви


Схожа церква в Кімполунгу.  (1908-1913, чернівецький архітектор Карл Ромсторфер)
Кімполунг, травень 2008 р.

Двійник з Кимполунга (1908-1913, чернівецький архітектор Карл Ромсторфер)


Топорівці, св. Ілля

Св.Ілля з нової церкви


Ці стільці збереглися ще з 1914 р. Топорівці

Стільці з 1914 р.


Нова церква в Топорівцях (Новоселицький район). Червень 2008 р.

Здалеку - майже замок


Зараз брама вкрита сучасною металочерепицею. Фото 2007 р.

Вже нема: бай-бай, черепиця


Не вікна - амбразури!

Не вікна - амбразури!


Хід в стіні

Хід в стіні


Невидимі куполи старої церкви

Невидимі куполи старої церкви


Зараз паламар запалить гірлянди на іконостасі

Зараз паламар запалить гірлянди на іконостасі


З тайстрою на возі. Пасха!

З тайстрою на возі. Пасха!


Скромний костел в Топорівцях зараз є церквою УГКЦ

Костел віддали громаді УГКЦ


Архаїчна церква в Топорівцях Новоселицького району
Old church in Toporivtsi (Chernivtsi Region, Ukraine)

Стара церква


Ян Сучавський. вітраж з 1910 р.

Ян Сучавський


Нова церква в Топорівцях на Новоселищині
Стара церква св. Іллі в селі Топорівці на Буковині

І знову обидві церкви

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник