Приступ алергії у графському парку, або шкода, що Вероккіо нас не дочекався.

Костел поблизу НОВОГО Роздолу... (В Берездівцях, див. про них окрему сторінку).

 Власне, на львівській Миколаївщині ДВА населених пункта містять у своїй назві слово "Роздол". Новий нас не зацікавить - він і справді новий. 28-тисячне місто нафтовиків залишимо для краєзнавчих вправ наступним поколінням, починаючи десь так з року 2222-го.

Але ж в липні 2004 року я ще того не знала, коли відправилася на пошуки палацу, де директор Львівської галереї мистецтв Б. Г. Возницький знайшов унікальні античні скульптури! От і шукала їх спочатку в Новому Роздолі...

Інтелігентного виду жіночки (місцеві вчительки, даю мізиниць на відрізання, якщо помиляюсь!) спрямовують мене до якогось заводу, за яким потрібно звертати двічі праворуч. Для перестраховки перепитую чоловічка, що стоїть за заводом і майже посеред чи то лісу, а чи парку. Так, двічі праворуч, вниз направо. Через три хвилини машина зупиняється біля новороздольського палацу культури - шедевру соцреалізму.
Об'єктом наступних опитувань вибирається аксакал біля кіоску з газетами. "Що ти, дівчинко, кажеш? Палац? Ну, як тобі треба палац, то ось він. Не цей, а старий? Ну, як тобі треба в старий палац, то ми з тобою підемо..." І так ще довго, нарешті жіночка з черги за газетами визволила мене з цього лексичного полону. Дорогу до місця, де вона працювала, описує докладно: треба не в цьому Роздолі шукати, а в Старому, а там повертати - так, знову праворуч - але за першою хатою, за якою відразу буде зупинка. Чесслово, сказала б: "Спитайте, де у них там будинок культури" - було б ще легше.

Місце знайдено. Стара брама сяк-так охороняє підходи до панського парку. Екзоти тут не вивелись навіть за майже 65 років: багатьох з дерев я ніколи раніше не бачила. Три невеликі, зате з величезними білими квітами, а ще велетенські (не побоюся цього слова) сосни та, певно, дуби або липи (я сама дуб у ботаніці).
А ось і палац. Щоправда, ми підійшли до нього з тилу, але й звідси головний корпус з галереями, що ведуть до флігелів, вражає.
Галереї прикрашає непогано збережений фриз з медальонами, що зображають голови олімпійських богів. Так, відразу видно: місцевий господар кохався на антиках, і то - справжніх, АНТИЧНИХ антиках.
Про господаря ми поговоримо нижче, а зараз відразу попереджу усіх алергиків. Я, начебто, до цієї багатомільонної раті не належу. Але й на старуху, як кажуть у Московії. Спочатку, блукаючи старими парковими стежками, ми з Сергієм почали шалено пчхикати серед густої ковиле-подібної трави, а потім раптом збунтувався мій ніс. Пів-рулона туалетного паперу та три години катання у околицях Стрия знадобилися для того, щоб припинити його бунт. Що саме стало збудником алергії, важко сказати, думаю, саме трави у парку. Отже, без спеціальних ліків туди влітку ані ногою!
Зараз тут всього лише клуб, культурна ватра, танці по неділям ввечері, а до того, за совєтів, тут функціонував філіал якогось з Моршинських санаторіїв. З тих часів поблизу палацу збереглася бетонно-скляна споруда, через вікна якої можна роздивитися бюсти героїв РСРС (а може, й ні) та залишки бібліотечного зібрання ти же часів. Серед книжок скучає диск Софії Ротару. А колись, колись в цих стінах... Ех...

... і палац Лянцкоронських у СТАРОМУ Роздолі. 25 липня 2004 року.

 Палац зведено у 17 столітті, він неодноразово змінював своїх власників, а також і свою зовнішність: нові господарі по-0новому прикрашали та перебудовували старі стіни.
Граф Карл-Антон Лянцкоронський страшезно полюбляв старожитності. Неодноразово подорожував Малою Азією - і не задля розваги, а з науковими експедиціями. Саме після такої подорожі у 1884 р. у Старому Роздолі з'являються справжні витвори античного мистечтва. Ними пишався граф, про них знали його знайомі, родичі та нащадки. Про них лише не знало українське міністерство культури...
Грудень-2001 приніс Україні сенсаційну звістку: через 40 років після перших відвідин палацу Лянцкоронських Борис Григорович Возницький зрозумів, що статуї ансамблю є зовсім навіть і не пізніми підробками під античність, а найсправжнісінькими мармуровими шедеврами давніх греків та римлян. Експерти датують знахідки ІІ століттям нашої ери! На поталу вечірнім танцювальникам диско такий скарб ніхто залишати не наважився, зараз римські скульптури поповнили колекцію античних цінностей Львівської галереї мистецтв. Мармуровим людям знадобилася, щоправда, реставрація: скульптури були сильно пошкоджені, без голів та кінцівок... Понад століття (!) фігури жінки з жертовною чашею і юнака з книгою, а також скульптурний портрет невідомої римлянки перебували в парку без жодної до них уваги мистецтвознавців. Ніхто не сумнівався, що це гіпсові копії, адже після Другої світової війни колекцію скульптур вивезли з палацу в Ермітаж і Одеський археологічний музей.
Хтозна, чи відбулося б це відкриття і чи дожили б статуї до свого наступного шансу, якби до Возницького не дійшли чутки про те, що збитковий санаторій у Роздолі виставили на аукціон, і на магнатську резиденцію швидко поклали око місцеві "олігархи".
Майже детективну історію відкриття цитую за статтею Людмили Носарєвої ("Дзеркало тиждня") "Відкриття у дусі нашого часу" (фрагменти):
"Проводячи огляд, піднявся (