English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Мужієво (Nagymuzsaly)
Реформаторський храм в Мужієвому. Наші джерела датують його XVIII ст., угорські - XV-тим, а дзвіницю - XVII ст. 4 липня 2010 р.
Рештки храму романської епохи в Мужієвому.

Справжнє золото Мужієва

Портал мужієвського домініканського храму зараз прикрашає костел у Береговому

Якщо відправитися з Берегового в напрямку Виноградова, першим селом на шляху буде старовинне Мужієве (1232, 2 000 мешканців). До нього всього 7 км від центра Берегсасу. В поселенні, більш відомому своїми виноградниками та закинутим і збанкрутілим золоторудником, збереглося відразу два старовинних храми: руїни домініканського костелу 1117 року (перебудови XVI ст., перша письмова згадка під 1337 роком) в полі за селом з боку Берегового та більш пізня святиня (XVIII, за іншими даними XIV ст.) в центрі поселення. Місцезнаходження древнього храму вказує спеціальний дорожній знак, яким на Закарпатті позначені майже всі цікаві з туристської точки зору місця. Правда, під'їхати аж під стіни давньої руїни не вийде: до розвалин веде лише стежина. Час від часу місцеві жителі чистять романську коробку від сміття. Подиву варта міцність кладки старої споруди: без дахів, без життя вона стоїть в полі вже не перше століття - і навіть найзатятіші селяни не змогли розібрати її на будматеріали. 

 

Древній домініканський храм під час Реформації було перетворено на святиню протестантів. Пізніше будівлю зруйновали польські війська князя Любомирського  у 1657 р. Тоді постраждало чимало лютранських храмів Закарпаття, та більшість з них таки дочекалися реставрації або відновлення (часом навіть через віки, як-от костел у Береговому). Мужієвській обителі пощастило менше - але її частинка начебто все ще слугує за своїм призначенням: є відомості, що вхідний портал костелу з Мужієва перенесли до берегівського римо-католицького храму (він зараз встановлений на вході біля ризниці). 

На стінах руїни ще до 20-х років ХХ ст. можна було побачити залишки фресок. Зараз, без даху, споруда здається оголеною і беззахисною. А за кілька років вона відзначатиме свій 900-річний ювілей. Чи дочекається уваги з боку влади?

 

«Золота земля!», – патетично вигукнув би екзальтований любитель старовини і сам би здивувався, наскільки точне це визначення. Ще тисячу років тому на Мужіївській горі почали видобувати дорогоцінний метал, про що свідчать знайдені у виробітках кайла та світильники ХІІІ ст. Хоча є гіпотези, що першими золотошукачами у цих місцях були ще кельти і римляни. Жили залягали у м’якому каоліні, з якого в XVIII ст. робили витончену віденську порцеляну. Про золоті запаси Мужієва писав у ХІХ ст. австрійський геолог К. Зіпс та угорський вчений Іштван Сабо. Видобутком золота тут займалися й німецькі колоністи, що не завадило місцевим жителям називати багатокілометрові шахти у горі «турецькими штольнями». Зараз край села піднімаються відвали гірських порід з рудника, створюючи екологічно небезпечну ситуацію і отруюючи грунтові води. 

 

Золоторудник - вже тільки привид колишньої індустрії. А от від двоповерхового барокового палацу Гуняді з XVII ст. не лишилося й сліду: його розібрали на будматеріали у 1950-х. Відомий закарпатський блогер pan-baklazhan пише, що від маєтку Гуняді на території консервного заводу "Берег-Фудс" залишилася зовсім вже унікальна річ: надмогильний камінь на похованні коня.

В 1717 р. на територію Закарпаття вдерлися кримські татари і молдовські гайдуки: таким хитрим маневром турецький султан Ахмет ІІІ намагався відволікти місцевих феодалів від оборони Белграда. Пограбованими лежали Севлюш та Королево, хмара східняків сунула на Берегсас. Місцеві поміщики чинили опір - як вже могли. Серед захисників рідної змлі був і Гуняді з Мужієва. В сутичці татари поранили феодала, та з ворожого оточення господаря виніс вірний кінь. Белград туркам не піддався - і татари теж відступили з Закарпаття за командою султана. Недалеко й пішли - на східняків вже чекали засідки в Карпатах, де більшість і полягла. А вдячний Гуняді дбав про коня-рятувальника до кінця його кінського життя, а потім поховав тварину у парку. На могилі поставили тригранний камінь. 

 

Ще одна цікавинка, через яку доведеться якось повернутися в Мужієве - місцевий дитячий садок. Олег Супруненко (pan-baklazhan) пише, що це колишня садиба графа Карої - і датує її XVIII ст. 

Курган Красуні

Поруч з Мужієвим, на лівому березі Верки піднімається самотній курган. Народ розказує, що була колись в берегського жупана Андрія Добоша красуня-дочка Ілка. Багато витязів пропонували їй руку і серце, та особливо старалися сподобатися дівчині добрий лицар Валентин та войовничий володар сусіднього замку Нялаб (сьогоднішнє Королево Виноградівського району). Хоча сам Добош бачив своїм зятем саме Нялаба, Ілка закохалася у Валентина. Довго сперечалися батько і дочка, і вирішив жупан, що лише у битві вирішиться, кому дістанеться Ілка. А в місті якраз проводився турнір, і десятки лицарів з’їхалися до Берегсаса. І от на ристалище виїхали Валентин та Нялаб. Удар — та витримали обоє. Рівними були сили суперників. Раз по разу вершники схрещували зброю, аж раптом Валентин скинув Нялаба з коня. Невдовзі Ілка стала коханою дружиною, та не змирився з цим гордий Нялаб. Поклявся він, що здобуде красуню — і подався в розбійники. Нищив села, грабував міста, вселяв жах у серця. Сам король був змушений збирати проти бунтівника військо. Поїхав боротися з бандитом і Валентин. Поки його не було, Нялаб схопив Ілку і помчав з нею до свого замку. Та Валентин, помітивши вогонь над рідною домівкою, повернувся, побачив, що сталося, і наздогнав у полі Нялаба. Розбійник, зрозумівши, що Ілка йому не дістанеться, вбив красуню на очах її чоловіка, а потім стрибнув з конем у Верку. Кінь зашпортався в очереті і загинув разом з своїм господарем. А Ілку поховали на березі річки, і кожен воїн набрав у шолом землі і висипав на її могилу. Так виріс Курган Красуні.



1929 р. Дзвіниця "нового" храму (18 ст.).
Вид від нового храму
Пізня готика як вона є
Дзвіниця з XVII ст.
Традиційний житловий будинок
Синагога? Дім молитви?
Остов романського храму.
2005 рік.
З вікна вагону
Скромний костел.
Меморіал загиблим
З шкідливою люлькою
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник