Травень-2007. Михайлівський Золотоверхий виглядає так, що рука сама тягнеться до фотоапарату.

Навіть не сподівайтеся, що я тут буду писати історію цього монастиря - і без мене це вже зробили не раз.

	Конспективно

11 липня 1108 р. князь Святополк Ізяславич (охрещений Михаїлом) заклав поруч з Дмитровським монастирем і церквою св. Петра мурований тринавний храм в честь свого святого патрона. Церква мала золоту баню - такого Київ ще не бачив - і тому отримала назву "Золотоверхої". Були ще дороггоцінні ікони, мармур і мозаїка, але ж баню видно більшій кількості народу.

Князя й поховали в його дітищі - 16 квітня 1114 р.

Комлпес змінювався з плином часу, особливо в XVII-XVIII століттях. Позолоту на центральній бані було відновлено на кошти гетьмана Богдана Хмельницького. Гетьман Скоропадський подарував святині новий іконостас у 1718р., а Іван Мазепа - срібну раку для "мощей" св. Варвари. Святу тут шанували - в ІІ пол. XVII ст. архімандрит Мелетій (він же Михаїл Вуяхевич) навіть добудував до старої церкви прибудову для того, що залишилося від Варвари.

В 1713р. було зведено муровану церкву Івана Богослова, в 1716-19рр. зведено дзвіницю. Кам'яна огорожа і Варваринський корпус (келії) з'явилися в середині XVIII ст. В 1847р. звели готельні корпуси.

В 1934-1935 рр. собор розібрали - тут мав бути урядовий центр, але не склалося. Фрески вдалося врятувати: дещо зберігалося в Софійському соборі, дещо зі скрипом повернула в 2004 р. з запасників Третьяковки і пітерського Російського музею Росія. Загалом збереглося 45 кв. м. мозаїк. Деякі з них містять написи старослов'янською мовою. Збереглися й дві шиферні плити з зображеннями вершників.

Собор було відбудовано в 1990-х роках. Багато хто протестував проти його профанного яскраво-синього кольору - мовляв, храми в Русі були білими, а таким кольором хати білили. Може бути.

При соборі діє чоловічий монастир.

	Ще кілька поглядів: