Андріївська церква в роки Другої світової війни. Її купол. Фото від 7 травня 2007 р. Давній малюнок з храмом.

	Київська візитівка

Одна з головних візитівок Києва піднімається над заповненим сувенирами Узвозом гордою холодною панночкою, Сніговою королевою з пітерських боліт. Проект розбудовувача Петербургу Бартоломео Растреллі втілив в життя в 1747-1753 рр. московський архітектор І.Ф. Мічурін. Начебто чекали в Києві на приїзд імператриці Єлизавети Петрівни - от і старалися сподобатися.

Ах яке ж під храм вибрали місце! Схил Старокиївської гори, по якому дзюркотіли ключі-джерела. Тут Дніпро як на долоні. Внизу - Подол.

 Колись, ще в ХІІІ століттті, тут вже стояв храм - Воздвиженська церква. Що з нею стало потім, не знаю. Можливо, так як місце було аварійне само по собі - тут часто бували зсуви грунту - церква до XVIII ст. не дожила.

Проте чотиритомник повідомляє, що спочатку проект храму було відхилено в Петербурзі (бо як це так, будувати в Києві церкву, не спитавши дозволу в столиці імперії?). Проект-невдаху розробили в 1745 р. архітектор І.-Х. Шедель та інженер-полковник Де Боскет. А от робота Растрелі, майже точна копія храму пітерського інституту шляхетних панночок, підійшла.

Оздоблювальні роботи в святині тривали аж до 1767 р. Над церквою працбвали художники Олексій Антропов та І. Вишняков. Вівтар розписали українські майстри І. Роменський та І. Чайковський.

	Як важко бути помітним

Через помітне місце церква і справді була на виду - і не лише в людей, а й в сил природи. Ремонтувати та відновлювати будівничим тут завжди було що. Грунтові води від фундаментів відвели в 1786-1800 роках. В 1815 р. під час великого буревію церква позбавилася куполів. Вже на той час храму був необхідний капітальний ремонт, який і відбувся в 1825-1828 р. за кресленнями архітектора Меленського, зробленими ще в 1816 р. Чому чекали 9 років? А знову з Пітера дозволу не було.

Якраз під час цього ремонту церква отримала дах не з черепиці, як було до того, а з заліза.  

Хоча не одна природа винна - імператриці приїжджають і відїжджають, а святині залишаються мало не напризволяще. Невдовзі після смерті Єлизавети про церкву в Петербурзі просто забули.

            Ремонти ще мали місце в 1844-1846, 1865, 1866 роках, потім в 1891 р. в центральний купол вдарила блискавка - і новий, відбудований в 1894-1895 роках, вже мав зовсім іншу форму, що здалося неподобством - і в 1900 р. за кресленнями архітектора В. Ніколаєва собор отримав звичний купол назад.  

В радянський час храм теж латали-підчиняли. Реставрації мали місце в 1949-1952, 1965-1967 та 1974-1979 рр. Начебто під час останньої реставрації, яка велася по знайденим в Відні (графічний музей "Альбертіна") кресленням Растреллі (проект архітектора В. Корнєєвої). Тоді ж відновили іконостас та ліплення храму.

З перших же років радянської влади провадилися також роботи по зміцненню фундаменту церкви-красуні - вона ж стоїть на схилі завдяки поставленому двоповерховому  будинку-стилобату з вісьмома кімнатами на кожному з поверхів. Стіни цього будинку фактично і є фундаментом Андріївської церкви. Стилобат увінчується балюстрадою, а до храму потрапляємо широкими чавунними сходами.

Головна порада: якщо хочеться зекономити, йдіть у храм до 14-00. Після цієї години вхід в церкву платний (6 гривень за квиток для дорослого).

	Архітектурні тонкощі

Давайте придивимося до цього шедевру бароко.

Церква хрестова у плані, її розміри 31 на 20 метрів, висота - 47 м. (зі стилобатом - 62 м). Головний купол храму має діаметр в 10 м. Його оточують вишукані чотири міні-главки. Саме контраст масивного купола і башточок по кутках, а ще цікава колористична гама всієї святині і є головним секретом неймовірної фотогенічності Андріївської церкви.

Ну і ліпнина теж. Таке розкішне рококо побачиш в Україні нечасто. На зовнішніх фасадах церкви бачимо колони й пілястри корінфського (перший ярус) та іонічного (другий ярус) ордерів. Багате ліплдення навколо вікон-люкарнів теж додає храму імпозантності. На картушах на фронтоні помітно монограми Єлизавети Петрівни.

Зовні бірюзово-холодна, всередині церква вражає теплими кольорами іконостасу та позолоченого амвону. Глибокий червоний, золотий і білий домінують в інтер'єрах. Іконостас притягує погляди відразу - варто лише зайти у храм. Він величезний, триярусний, складного силуету. Позолота пілястрів, карнизів та кіотів (це так іконні шати ж називаються?), скульптури ангелів та голвіки херувимів створюють ефект не стільки багатої пихи, скільки затишку і самозамилування.

За оформленням інтер'єру Андріївської церкви наглядав сам Б. Б. Расттреллі. Саме його авторству належить й проект іконостасу та його малюнок у натуральний розмір. (Ви уявляєте площу цього малюнку?)

Втілювати плани Растреллі в житя довелося майстрам з Петербургу - Йосипу Домашу та Андрію Карловському. Монтуванням керував майстер Йоганн Грот.

Більше дізнатися про цей іконостас та живопис Андріївської церкви можна зі стендів, які розставлені в храмі.

Про ікони варто сказати кілька слів. 25 з них виконав у Петербурзі І. Вишняков, а Чайковський та Роменський вже на місці виконали живопис на зворотньому боці іконостасу. О. Антропов розписав катедру, бані, а також виконав велике вівтарне полотно "Тайна вечеря" та кілька ікон.

Не все, що бачимо у храмі, походить з XVIII ст. На західних стінах трансепта можна побачити дві історичні картини, типові для класицистичного XIX століття — "Вибір віри князем Володимиром" невідомого автора і "Проповідь апостола Андрія" авторства Платона Бориспольця.

Цікава арифметика: на будівництво церкви було витрачено 23 500 цеглинок, 28 970 цвяхів, а на позолоту верхів - 1590 книжок і 20 аркушів сусального золота.

Хоча з 1968 р. (за іншими даними, 1958 р.)Андріївська церква є музеєм, храм - діючий.

	Ще ілюстрації:

Амвон підримують два ангели. Стара поштівка з видом церкви. Деталь іконостасу.