English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Говори

Говори в лютому-2008
і перед 1914 р.

Говори в лютому-2008 і перед 1914 р.


Карта

Координати: 49°20′13″ пн. ш. 26°42′22″ сх. д.

Близько 550 жителів.

 

Термін "глуш" можливий при наявності альтернативи: тут в нас центр, там в нас провінція, а о-ось там - глибока, найглибша, найдальша точка Всесвіту. Здесь птицы не поют, деревья не растут - десь так.

Так от, Говори - не глуш, тому що критерії розмиті, а до хоч якоїсь центровості звідси як до Плутона.

Це міфічний Neverneverland, це легендарна топографічність десь між Задупинцями і Накраюсвітівкою. Віньковецький район, річка Жван - все звучить так, неначе існує насправді, а повірити в це чомусь важко. ХХІ століття. Повна відсутність асфальту як класу. Чорнозем глибиною в безодню замість сільських доріг.

В вас немає власного транспорту? Йдіть сюди чумаками. Справжній атракціон "В ХІХ століття і назад".

 

Ну але ж тут пам'ятка всеукраїнського значення. Довелося добиратися.

Цей подвиг варто повторювати лише фанатам краєзнавства. Всім іншим... Звиняйте, хлопці, бананів немає. Шедеврів теж.


 Сакралізація профанного

Скотницький? Пьотр Каетан Стадницький!

Навіть Роман Афтаназі, автор багатотомного каталогу палаців і дворів польських кресів, в випадку Говорів майже розводить руками: інформація про це місце знайшлася лише в Т.Жихлінського - і все. Проте і одного джерела досить, щоб дізнатися, що вже з кінця XVIII століття це поселення належало подільській гілці роду Стадницьких гербу Шринява (Szreniawa).

Про те, що було до Стадницьких, скупо повідомляє літопис СПТУ, яке зараз розмістилося в приміщенні колишнього маєтку. Цей зшивок кількох під копірку писаних листочків (де замість "і" окличні знаки, що надає просякнутому статистикою тексту ноток деякої екзальтованої істеричності) зберігається в пту-шному читальному залі. Так от, там фігурує фраза "В 1630 роц! територ!єю заволод!ла польська шляхта". А далі відбувається те, що і мусить бути в краю легенд і сакрального часу казок. Далі йде ДЕСАКРАЛІЗАЦІЯ:

"Земл! територ!!, де знаходиться училище, польський король в!ддав у волод!ння графу СКОТНИЦЬКОМУ.

 

Все. Далі на тебе спускається розуміння, як творилася історія віки тому, коли грамотність була прерогативою монахів, які, замучені спермотоксикозом, години і дні витрачали на механічне переписування пергаментів і літописів. Це як з Рюриком "з дружиною і дітьми", який перетворився на "Рюрика з Синеусом і Трувором". Це з того ж класу, що й "полуклініка" і "калідор". Граф був скотом вже хоча б тому, що був графом. Стадницький, Скотницький - яка до біса різниця тим, хто графа обслуговував? Ніякої. А Історія - наука не точна, вона легше за дим, вона привид, не більше. Нестор-літописець, що писав історію одного конкретного ПТУ у Віньковецькому районі Хмельниччини, був плоттю і кров'ю тисяч своїх давньоруських попередників.

Продовжимо цитату (тільки я все-таки вживатиму "і", а то ліміт окличних знаків на 2008 рік закінчиться ще до наступного абзацу).

"На західній околиці с. Говори, в віковому бору граф Скотницький організував маєток і побудував будинок, який нині являється головним корпусом училища".

Так звана Шевченківська зала. Тут непогано збереглося ліплення

Ось вам ще одна ознака казкового часу: в 1630 році поляки загарбали, далі відразу граф будує маєток.

Швидко казка мовиться, не так швидко справа робиться. Повернімося до Р.Афтаназі.

Першим власником Говор з роду Стадницьких був Пьотр (Петро) Каетан (див. портрет трошки вище), маршалек кам'янецький, який помер у 1791 р. Далі маєток перейшов до брата Пьотра Каетана - Ігнація Стадницького (помер в 1815 р.). Ігнація б в часи Тамерлана - круту б кар'єру зробив би. Хоча батько залишив йому єдине сільце Горнашівку, невдовзі граф накопичив у своїх руках чимало маєтків: Горинець, Говори, Поросятківці... Поховано збарача земель подільських було в кармелітському монастирі у Купині.

Старший син Ігнація Стадницького, Ксаверій Францішек (помер у 1857 р.) пішов ще далі за батька і накопичив ще не лише з півдесятка сіл, а й містечко Стару Синяву. Від нього Говори потім перейшли до наймолодшого з його синів, Ігнація ІІ (1834 - близько 1895). Далі ниточка власників маєтку переходить у руки дочки Ігнація ІІ, Рози марії, яка у 1893 р. вийшла заміж за художника, відомого ілюстратора і скульптора Олександра Тишкевича. Так садиба Стадницьких ледь не стала гніздом Тишкевичів - на заваді стала революція в Росії.

Літопис ПТУ милосердно залишає О.Тишкевичу його прізвище, плутаючи дати: на думку анонімного Нестора, скульптор оселився тут ще в 1869 році. Чи правильно літопис приписує розквіт Говорів саме з ім'ям Тишкевича, сказати важко. Можливо, заідеалогіхованій радянській владі подобалося, що хоч хтось з цих графів працював таки руками. Скульптор - це краще ніж Скотницький, ага.


 Палацове ПТУ

Елементи декору

Р. Афтаназі датує класицистичний і симетричний палац в Говорах межею XVIII і ХІХ століть. Чотиритомник "памятники архитектуры и градостроительства УССР" абсолютно з ним погоджується в датуванні появи споруди, і рішуче стає на бік птушного літопису щодо етапів перебудов. За версією чотиритомника, в уже згаданому 1869 р. саме Тишкевич віддав наказ перебудувати свою резиденцію з одноповерхової в двоповерхову, та ще й з новими декораційними елементами (сотнями усміхнених лев'ячих глоів на фасадах), плюс прибудованою оранжереєю. Дата "1869" як час ремонту не викликає в Афтаназі нарікань, але він стверджує, що в той час могла відбуватися лише дуже незначна перебудова маєтку. Всі джерела сходяться на тому, що пивниці в палацу були чималі.

Літопис пише, що ліс, який частково вирубали, а частково перетворили в парк навколо палацу, був "старовинним". Хто б сумнівався.

Світлину палацу, зроблену перед революцією, Роман Афтаназі називає єдиним фотодокументом, який зберігся про Говори в Історії. Меблі в маєтку були старовинні і стильні, деякі з них на початку революційних заворушень було перевезено до Львова, до палацику по вул. Мохнацького. Це продовжило життя креденсів і крісел аж до 1939 року. Бібліотеку на польській і французькій мовах, однак, вивезти з Говорів не вдалося, як і колекцію японської порцеляни та картини пензля самого Олександра Тишкевича. Все це зникло безслідно.

Я не буду зануджувати саму себе архітектурними термінами, цікавими лише вузьким спеціалістам. Я шукаю естетику, а не креслення і аналіз будівельних процесів. Мені пощастило потрапити до палацу. Тут збереглися ліплення на стінах кількох приміщень, плюс геральдично-дерев'яна стеля в колишньому тракторному, а зараз компьютерному класі. Не вдалося побачити фрагменти розпису (вони є в якійсь "каптьорці", ключа від якої не знайшли), проте бачила оранжерею - зараз там читальний зал. Теж своєрідна така оранжерея - для квітів життя:).

З двох симетрично розташованих флігелів, які обіцяє чотиритомник, зберігся лише один. Інший занадто перебудований. Є стара брама. Зірка на місці гербу Стадницьких в променях вечірнього сонця палала рубіном.

От, в принципі, і вся розповідь. А, ну так: з 1 липня 2003 р. Говорське ПТУ № 32 реорганізовано у Говорський аграрний ліцей. А ще колись тут був радгосп-технікум, який переїхав - на жаль, на жаль - в мій рідний Кам'янець.


 Картинки:

План садиби з чотиритомника.
Квіти життя в оранжереї.
Оздоблення дверей актового залу.
Дерев'яна стеля компьютерного класу.


План садиби з чотиритомника. Квіти життя в оранжереї. Оздоблення дверей актового залу. Дерев'яна стеля компьютерного класу.


Фасад з боку парку, 12.02.08.
Збережений флігель.
Один з сотень левів.
Брама.

Фасад з боку парку, 12.02.08. Збережений флігель. Один з сотень левів. Брама.







© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник