Автостанція знаходиться приблизно в 1,5 км від центру міста. Рухатися потрібно у напрямку моря - ну звичайно ж! В порт і в бухту. Бухта, до речі, тут неймовірної краси. Найгарніша з тих, які ми бачили на турецькому Середземномор'ї так точно. Поблизу порта маса яхт, рибалок з вудочками - і котів, які терпляче очікують на врожай тих самих рибалок з вудочками.

Центральна міська площа Iskele Meyd. розташована зовсім поруч з портом. З її південного боку знаходиться античних часів театр - може, не самий грандіозний, але самий "вписаний" в ландшафт. Місцеві хлопчаки приходять сюди поганяти в футбол, туристи ж можутть просто присісти на старі кам'яні лавиці і перечитати путівник чи перекусити.

На площі ж стоїть і монумент уродженця міста, крилатого Фетхі-бея (Fethi Bey). Він був військовим пілотом, одним з перших в Туреччині - і загинув апід час повітряного бою. Саме на його честь перейменували місто в 1934 році.

Замок іоаннітів піднімається над містом, і його стіни часом важко відрізнити від такого ж кольору скель. Орієнтиром тут слугуватиме величезне полотнище турецького прапору над баштою. Підніматися в замок можна безліччю стежок, там на місці зорієнтуєтесь.

Лікійські саркофаги в Фетхіє є практично ВСЮДИ. І в цьому чи не найкрутіша особливість міста. Вони стоять на газонах посеред сучасної забудови, вони вирубані в скелях над поселенням, вони піднімаються просто посеред трас - це ж не їх провина, що через кілька тисячоліть після їхньої появи люди захотіли прокласти шлях акурат через них.

Скеля з похованнями, деякі з яких нагадують цілі храми і в цілому є якимись місцевими ремінесценціями Петри, помітна вже від стоянки долмушів.

Вздовж каналу, який біжить неподалік автовокзалу (і стоянки долмушів-маршруток), насаджені - як це буває в Туреччині - апельсини. Виглядають шикарно, але є абсолютно неїстивними. Гіркі симпатичні дички. :о)

На відміну від більшості туристичних центрів Туреччини, в Фетхіє не вдалося розжитися на карти і буклети про місто. Тур-офіс був закритим,а в готелях розводили руками. Дивно, але не страшно. :о)

Лікійські надгробки посеред вулиць - це тихий і незлостивий жарт Історії. Судіть самі. В античні часи тут існувало незалежне місто Телмес (Telmessos, місцевий музей датує заснування міста 3000 р. до н.е. Жартує, чи що?), яке підтримувало тісні зв'язки з Родосом і не входило у склад Лікійського союзу. Більше того: в IV ст. до н.е. Телмес навіть воював з лікійцями! Рим на це не зважав - і в 360 р. до н.е. включив Телмес у склад Лікії (це як би Галичину в РФ включили, напевно :)).

Але римляни принаймні не посягали на грецьку назву поселення. Чого не скажеш про наступних власників цих земель. В VIII столітті Телмес стає Анастасіополісом - на честь візантійського імператора Анастасія. Вже за сто років - нове перейменування: греки називають місто Makri (турки ж трохи видозмінюють слово - Megri).

Музейні стенди повідомляють, що в VІ ст. до н.е. місто захопили перси, а в V ст. до н.е. поселення вже належало грекам. В пызнышы часи місто також входило у склад Македонського царства. Телмес-Макрі славився своїми віщунами, які займалися ворожінням.

З 1424 р. місто потрапило під владу Оттоманської імперії. В 1919-1920 роках Мегрі на короткий час захопили італійці.

Найголовніше, що залишилося з античних часів - руїни театру, зведеного в пізній еліністичний період. Спочатку він складався з 28 сидячих рядів і вміщував близько 6 тисяч глядачів. Сцена була додана значно пізніше, вже в римські часи (ІІ ст. н.е.). Орієнтовно в ІІІ-IV ст. н.е. до першого ряду театру була добудована захисна стіна. В ті часи споруда використовувалася як арена. хтто знає, може, тут і гладіаторські бої проводили?

Коли ці землі пали під натиском арабів (VII столітя), театр залишили напризволяще. Вже в ХІХ столітті про театр тут і не згадували: його залишки знаходилися під шаром грунту.

Після землетрусу 1957 року руїна театру слугувала міською каменоломнею - хоча зрозуміти це дуже важко.

Те, що бачимо в Фетхіє зараз - результат роботи археологів у 1992-1995 роках.

До наступної цікавинки - лікійських скельних поховань і найбільшого з них, мавзолею Амінтаса, веде вказівник неподалік від ринку. Влітку за відвідування надгробків беруть 3 ліри, взимку ніхто касирськими трудами не переймається: ходи-не хочу. Над мавзолеєм з двома іонічними колонами все ще помітний напис: "Amyntou tou Ermagiou" (Амінтас, син Ермагіоса).

Я неодмінно хотіла відвідати невеликий міський музей (знаходиться в самісінькому центрі, на тихій вулиці позаду, здається, школи). За ті скарби, які стоять навколо музею просто неба і в кількох його залах чимало історичних сховищ в Україні віддали би багато що. А тут - всього за 1 ліру можна роздивляттися на античні рештки. Ось вівтар вогню, який головний пророк (так і сказано!) Маркос Метіос Філотас присвятив Діонісу. Ось прикрашена різьбленням урна на честь сина Теофіла ІІ. Ось дерев'яна і різнокольорова носова статуя святої Катерини, якою прикрашали купецькі суда аж до ХІХ століття, сподіваючись таким чином добитися благовоління святої. Ось мармурові статуї богів і імператорів. Ось етнографічний відділ, зі зразками народного одягу, знаряддями праці селян тощо. Ось старовинний скарб з прикрасами та монетами...

Музей було зведено в 1962 році, а до того часу початкова експозиція тіснилася у вітальні місцевої мерії. В сучасному приміщенні заклад діє з 1987 року. Більшість експонаттів була знайдена в місті та околицях - а деякі з музейних жителів були конфісковані судом у своїх попередніх власників.

Так от, в музеї в той день чомусь не було світла. День був сонячним - і цілком вистачало вікон, але на виході до нас підійшов працівник і, вибачаючись, повернув нам гроші за квитки. Мовляв, нам шкода, що скапарили вам темрявою відвідини, візьміть гроші назад.

Дивина!