 |
|
|
|
|
|
Природа - розкішна. Санта Клаус - не липовий (кам'яний, здається). І шикарні античні розвалини. Що ще треба туристу? |
Щоб там не писали в рекламних проспектах лапландці, жителі Великого Устюга чи села Черганівка на Косівщині, а Санта Клаус-Дід Мороз мешкав зовсім не на сніжній півночі, а на середземноморському березі сучасної Туреччини. В давньогрецькій Міррі, відомій зараз як місто Демре. Або Кале. На маленьку кількість імен поселенню гріх жалітися.
Населення тут всього близько 15 000 чоловік, а до Анталії - 145 км на північний схід. За турецькими масштабами - фігня. Ні, справді. :)
До того, що було колись Мірою - півтора кілометра від центру Демре. Але поселення не закінчиться, не хвилюйтесь. Поки ви не підійдете до скелі з вибитими в ній лікійськими надгробками, аби втрапити в ніжні ручки численних продавців сувенірів, ви йтимете (їхатимете, як пощастить) посеред нескінченних рядів теплиць. Нащадки лікійців - люди практичні. Дід Мороз дідом морозом, а годуватися чимось ще теж треба. Фрукти і овочі тут й так непогано ростуть, а трудолюбиві турки їм ще й допомагають.
Так, Лікія - це тут. Вже в ІІІ ст. до н.е. в Мірі карбували власні монети. Спокійне було місто - аж до 42 р. до н.е., коли під час громадянської війни у Римській імперії Міра відмовилася платити данину. Саме тут Брут (угу, той самий) наказав своїм військам розірвати ланцюг, який закривав вхід у порт Андріаке. Більше Міра не бунтутвала.
Подальша історія поселення так тісно пов'язана з історією християнства, що дуже скоро перестаєш дивуватися міріаду іконних лавок та іншим богоугодним сувенірам. Бо тут начебто був в 60 р. апостол Павло - і так продуктивно, що в місті виникла перша християнська громада. До приїзду сюди санта-клауса залишалося ще майже два століття. До того моменту, коли єпископ Міри, Миколай, почав чудотворити, ще більше часу. За наказом імператора Діоклетіана з 310 по 313 р. (аж поки до влади не прийшов віротерпимий Костянтин) єпископ Міри був під арештом. Поховано святого теж в Мірі/Демре. Вже з середньовіччя Міра знайомиться з натовпами прочан - і дотепер ситуація не змінилася. Сюди, як не дивно, їдуть саме до святого - а шикарне античне місто лишається майже поза увагою туристів. Дарма.
Розквіт Міри припав на V ст. нашої ери, коли візантійський імператор Феодор ІІ зробив місто столицею Лікії. Після катастрофічної повені на р. Мірос в VII ст. порт Андріаке, третій за величиною в Лікії, припинив своє існування (в лиман нанеслося занадто багато землі). Місто "переїжджає" - туди, де зараз знаходиться Демре. Недалеко - всього півтора км. Але для міста це чимала дистанція.
Найпопулярніша місцева легенда - звичайно ж, про те, що мощі св. Миколая все ще тут (В 1087р. їх начебто віднайшли, витягнули з могили - і пахли вони, звичайно ж, мірою - і відвезли в італійське місто Барі).
Найпопулярніша місцева пам'ятка - непримітна церква Св. Миколая (Aya Nicola Kilisesi, працює щоденно з 8.30 до 19.00 в сезон, до 17-00 з листопада по квітень, вхід - 10 лір). Cтоїть церква тут ще з IV ст - і стоїть на місці античного храму Артеміди. Багато пережила (в VIIст. її майже зруйнували араби, відновлена в 1043 р.). В ХІХ ст. кошти на реставрацію споруди (здається, вона з того часу так і не припиняється) давав російський імператор Микола І.
Поблизу церкви все нагадує про санта клауса. Відразу два пам'ятника дідку з бородою: один серйозний, бронзовий, обліплений прапорцями різних країн - відразу поруч з святинею. Інший, карнавально-новорічний пузанчик з дзвоником - на центральній плозі міста. Поруч з ним ще два цікавих елементи міського дизайну: камінь з картою Лікії та сміттярка у формі дівчинки з кошиком. Двоюрідної сестри численних дівчин з веслами в радянських парках 1960-х. Та навіть на трансформаторній будці тут портрети Св. Миколая!
Античне місто відкрите для відвідувачів у ті самі часи (8.30 - 19.30/17.00) за скромнішу платню в 5 лір. На жаль, оглянути все, що хочеться, не вийде: лікійські надгробки можна бачити лише здаля, через загрозу обвалу туристів туди не пускають. А от місцеві кози чхати хотіли на таткі заборони - і я мала містичний досвід споглядання під проливним дощем ожившого лікійця, який висовував свою рогату голову з однієї з міні-храмин. Потім зрозуміла, що це спритна козочка знайшла собі зручний прихисток від води з неба.
Проте по театру можна блукати майже скрізь - а дивитися там є на що. Такої кількості древніх барельєфів я навіть не сподівалася побачити. Кожне круглороте обличчя хочеться сфотографувати, кожен напис - закарбувати в пам'ять свого Fuji. Шкода, не вдалося потрапити на який-небудь фестиваль, які дотепер регулярно проводяться в цьому театрі на 10 000 глядачів. 35 рядів для них було зведено кілька тисяч років тому.
Театр дуже постраждав під час землетрусу в 141р. н.е., після чого його укріпили двома склепіннями по боках. Масштабні. Вражають.
А на високій горі над містом піднімаються сірі залишки середньовічної фортеці іоаннітів.
Дощ був сильний. Ми купили парасольку - і нам вистачило. А група німецьких туристів виняйла на деякий час парасолю продавця морозива. | Ще один погляд на церкву св. Миколая. Лікійські надгробки. Склепіння театру походять з 2 ст. |
Фортеця іоаннітів. Ням! Вид з останнього ряду театру. |
Мусорка і карта. Театр. Мік і Санта-Нік. Такого тут багато. |
|
|
|
|
|
|
"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567
євровий - 5168757402858452
Patreon
Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.
Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю |
Розробник 
|
|
|
