Населене румунами Середнє Водяне колись називалося Апшою (Apşa de Mijloc румунською. Kösépapsa угорською мовами) - а щоб не сплутати з Нижньою Апшою, котра в радянський час була Дібровою, ця Апша була Середньою. Назва в обох випадках водна, але з різним акцентом: річечка, що тече повз село, називається Апшицею.

Валахи-румуни живуть над Апшицею здавна - ще в XIV-XV ст. тут відбулася "валаська колонізація", коли через Мараморош хвиля за хвилею йшли з півдня волоські пастухи, а з півночі - карпатські русини-українці. Ці піонери Карпат швидко освоїлися на новому місці - і дійшли аж до Північної Моравії (територія сучасної Чехії).

Назвати Середнє Водяне маленьким селом не повернеться язик - десятиліття тому тут мешкало 5 689 жителів, з демографічною ситуацією повний порядок (станом на 2019 р. мешканців вже понад 6600) і в багатьох інших місцях цього б з лихвою вистачило для міського статусу. (Станом на 1910 р. тут проживало 3719 чоловік, з них 489 були німцями, а 3196 жителів числились румунами).

Понад 96 % середньо-водянців (я хоч правильно їх назвала?) - етнічні румуни. 14 січня 2007 р. тут навіть був з візитом президент Румунії, сепаратист Траян Басеску.

Село, нехай яким воно потворним стає рік від року, все ще може похвалитися відразу двома дерев’яними диво-церквами. Храми, дерев'яні, почорнілі від часу, піднімаються над суєтністю європакетів і кутих брам з вихилясами, над незліченними балкончиками (які виходять прямо на гараж - і вид з них лише на гараж і не більше) і карамельними фарбами середнє-воднянських палаццо. Вони якось так окремо від села, царюють на двох пагорбах - і загальний несмак тут втрачає силу і розвіюється туманом над Карпатами. Хай так і буде.

Вежі обох, досить схожих між собою храмів, нагадують саксонські оборонні церкви Трансільванії. Ніяких зайвих прикрас, в якості орієнтирів - романська архітектура раннього Середньовіччя, вікна не набагато більші за фортечні бійниці. Не вишкіришся агресивно на тих, що внизу, - поляжеш жертвою їхнього поганого смаку, так що без певної маскулінності в образі тут не вижити.

Церкви дві, а святий один: обидві присвячені св. Миколаю. Місцевим жителям доводиться розрізняти їх не за іменем, а за географією: верхня і нижня. Ну і плюс за конфесією - одна номінально в православних, інша в греко-католиків.

Двозрубна верхня Миколаївська церква, що вросла в землю, — одна з найстаріших в Потиссі. Вона зустрічає подорожуючих на початку села, при дорозі. Відома з 1428 року - а це автоматично робить святиню однією з найстаріших дерев'яних церков не лише Закарпаття, а й усієї України. З 1428 року, ймовірно, походять два дубові зруби.

Звичайно, з XV ст. багато що змінилося. Надбудову над зрубами відомий дослідник дерев'яних храмів Закарпаття М. Сирохман датує 1600 р. Близько 1760 р. була надбудована висока каркасна башта над входом, наву перекрили трапецієподібними перекриттями, розтесали вузькі готичні стрільчасті вікна. Тоді ж дах став таким, як ми його бачимо зараз - високим і двосхилим. Опасання, ймовірно, теж датується 1760 р.

Нечастий випадок - стіни верхньої Миколаївської церкви зберегли частково настінне малювання. Наву було розмальовано у 1601 р., а бабинець - в XVIII ст. Зараз він нагадує сільську хату - завішаний дешевими іконками, килимами і пластиковими квітами. Серед святих тут є і цілком реальна для Закарпаття особа - ієрей Никора (може бути, припускає М.Сирохман. що він був фундатором перебудови церкви). Щоправда, народне малярство давніх часів до нас дійшло в пошкодженому вигляді - його невміло підновили у 1990-х роках. Чотириярусний іконостас датують 1761 р.

Поруч з церквою стоять низенька дзвіниця та фігурне дерев’яне розп’яття. Якщо пощастить потрапити досередини храму, можна роздивитися розписи нави (1601 р., в дусі українського живопису XV ст.) та бабинця (XVIII ст.). Зберігся чотириярусний іконостас (1761).

В радянський час храм було зачинено і перетворено на колгоспний склад. На щастя. храм не занепав - а в 1968 р. його навіть було реставровано (архітектор І.Могитич).

З 1995 р. споруду повернули місцевій православній громаді.

Якщо вже шлях привів до верхньої Миколаївської церкви, можна навідатися і до мурованого православного храму біля її підніжжя. Шикарна різьблена дерев'яна брама, така типово-румунська з виду, - чи не найгарніша частина цієї святині, зведеної у 1930-х рр. за проектом інженера Еґреші. Знову ж таки, за румунськими традиціями, кожний сантиметр стін у церкві розписаний зображеннями святих - можете подивитися в галереї праворуч.