Цей край — земля розкопаних курганів. Скіфське золото з Бердянського кургану можна побачити в Музеї історичних коштовностей України, але й зараз Бердянську є чим похвалитися. В першу чергу Бердянськ — це море. Теплий, ледь солоний мілкий Азов. Зручна гавань в затоці 17-кілометрової Бердянської Коси — ідеальне місце для порту.
В другу чергу Бердянськ — це лимани з унікальними цілющими грязями. Поєднання першого і другого і робить Бердянськ не лише місцем відпочинку, а й значним курортним центром.
Хоча люди селилися тут, неподалік прісноводної ріки Берди та багатого на рибу моря, ще в епоху ранньої бронзи, місто-порт виникло лише на початку ХІХ ст., коли генерал-губернатор Новоросійського краю граф М.Воронцов, підшукуючи зручне місце для причалу на Азовському морі, зупинив свій вибір на ногайському аулі Берди.
Статус міста поселення, що називалося тоді Новоногайськ, отримало в 1835р., а своє ім’я – в 1841р. В 1845р. тут відкривається митна застава: з Одеси та Маріуполя в Бердянськ переселилося кілька закордонних купців, що возили за моря зерно. Ті дні пам’ятає міський аксакал, 23-метровий Нижньобердянський маяк, споруджений в 1838р. А в 1869р. закінчилося будівництво хвилелому 640 м. завдовжки, який справно виконує своє завдання і зараз.
Новостворене місто оточували слободки: Матроська, Німецька, Солдатська, Гаврилівка та інші. Значення Бердянську як торгового порту зростало, в місті з’явилися консульства Австро-Угорщини, Греції, Іспанії, Італії, Англії. З другої половини ХІХст. місто почало розвиватися і як промисловий центр.
Цей статус Бердянськ береже й посьогодні: тут працюють ПО «Азовкабель», ВАТ «Азмол», ВАТ «Первомайський завод», ВАТ «Півдормаш» та інші.
Не дивлячись на не дуже значну кількість населення, розміри міста вражають: в своїй найдовшій частині воно має 25 км., а в найширшій – 7 км.
Дітлахів привабить один з найбільших аквапарків України «Мис Доброї Надії», відкритий 1 червня 2006 р., гостей міста подоросліше — унікальні води Азовського моря, в яких міститься понад 100 корисних хімічних елементів, що підвищують загальний тонус організму, покращують імуннітет, а також сульфідні грязі та мінеральні води Бердянська, до складу яких входять ферменти, гормони, вітаміни. Єдиний мінус такого багатства: питна вода в місті поганої якості, навіть для приготування їжі тут, як правило, купують воду з Бабанівського джерела.
Для допитливих відкривають свої двері Художній музей ім. Бродського, краєзнавчий музей та музей міста Бердянська. Щороку тут проходять фестивалі: джазовий, гумористичний, кінофестиваль, всеукраїнський фестиваль журналістів, молодих естрадних виконавців та інші.
Порівнювати ціни на відпочинок тут і в Ялті — це як порівнювати веселого песика з вимуштрованим ротвейлером: не кусається, але породистості не вистачає. Місто подекуди неначе зупинилося десь в 1980-х роках: типові багатоповерхівки, релікти радянської доби (вулиця Леніна, Пролетарський проспект, парк ім. Шмітда тощо), хоча трапляються і старі споруди: чоловіча гімназія (1876), будинок негоціанта Езрубильського (зараз тут музична школа), готель «Бристоль» (кінець ХІХ ст.), цікава караїмська кенаса (1850), кірха з лютеранським училищем (1883р., зараз тут Бердянський педінститут), вокзал (1904). Сучасність доповнює місто новими незвичними монументами, як-от «Пам’ятник бичку-годувальнику» та «Боротьба рибалок з осетрами». До речі, саме в Бердянську в 1951р. виловили найбільшу в світі білугу вагою в 708 кг!
Бердянськ — батьківщина визначного митця Опанаса Сластіона, учня Рєпіна Ісака Бродського.
