Хоча степом заповідник "Кам'яні Могили” назвати важко: найбільша інтрузія Донбасу і Приазов'я піднімається над рівниною монументальними Східною і Західною грядою, а деякі вершини сягають тут висоти 100 м — чимало для рівнинного Сходу України.
Геологи кажуть, давним-давно ці пагорби були справжніми горами висотою понад 3 км! Майже половина заповідника приходиться на виходи унікального граніту: його вік близько 2 млрд. років, і він не має аналогів у світі за своєю фізичною структурою та хімічним складом. Так ненародженим вулканом проривається на поверхню потужний Український кристалічний щит, а сонце, вітер і вода довершують роботу магми. Протягом століть вони карбують з місцевих брил химерні образи, і найталановитішим художникам не снився такий політ фантазії. Коли сонце ховається в степовому різнотрав'ї і заповідником повзе вечірній туман, дивовижні скульптури починають жити власним таємничим життям. Не дарма кожна з місцевих вершин має власну назву, а про деякі скелі та брили народ переповідає легенди.
Старовинна назва Кам'яних Могил - “Беш-таш” (“п'ять каменів” з тюркського) — походить від п'яти вершин: Витязя, Панорами, Гострої, Жаби і Південної. Менші пагорби теж мають свої назви: поруч з Жабою притулилася Ведмедиця з маленьким Ведмежатком, поміж Витязем і Панорамою зустрічають новий день Ворота Сонця, одиноко стоїть серед скель Скорботна Удова, а до підніжжя Гострої підбирається Динозавр.
На вершині гори Гостра є дивовижний рожевий камінь, західний бік котрого вкритий загадковими письменами та симетричним тризубом у центрі композиції. Камінь чекає на старанних дослідників, котрі розшифрують його послання, вкрите давніми мхами. А поки що найбільш романтичні з вчених вважають цей валун вівтарем Ареса, войовничого бога давніх скіфів.
Український історик ХІХ ст. Яків Новицький записав перекази про те, що під захистом гранітних брил стояло колись татарське місто, зруйноване запорожцями, й місцеві жителі все ще вказують на ями на місці давніх мечетей. А ще кажуть, тисячоліття тому серед високих гір тут лежало давнє королівство, столицю котрого зачарував навіки злий чаклун. Якщо розвести чари, відродиться казкове місто. Тільки й треба - принести нічний цвіт папоротті, який зняв би закляття, але ж де його взяти? Все, що можемо, - зберігати цей унікальний куточок України недоторканим, оберігати від руйнувань і урбанізації, сподіваючись, що колись вітер рознесе злі чари над ковилем і незайманим степом. Тому й охороняє держава “Кам'яні Могили” ще з 5 квітня 1927 р., коли це місце отримало статус природоохоронної території місцевого значення.
Заповідник от-от перетвориться на туристську мекку: сюди їдуть за мальовничими гірськими краєвидами, за ароматними травами і прадавнім ковильчастим степом, вкритим реліктовими рослинами, за глибокими ярами вздовж річки Каратюк, за найсмачнішою в Приазов'ї водою. Тим більш, до моря зовсім близько: якихось 40 км. Заповідник відкритий для гостей з ранньої весни до пізньої осені, хоча найкращим часом для відвідин є початок травня, коли степ квітне. Поки що серед гранітних брил щороку блукає кілька тисяч туристів та кілька десятків художників. Перші шукають відпочинку від міської сірої буденності, другі полюють за натхненням. Для біологів заповідник — місце де можна досліджувати 18 видів рослин, що занесені до Червоної Книги України. А археологи бачать перед собою сакральне місце, де нашарувались десятки археологічних культур, змішалися різні цивілізації. Місцеві кургани, що віддавна були свідками ритуальних церемоній, стали могилами сучасникам фараонів і скіфів, половців і воїнів сумнозвісної десятиденної битви на Калці у травні 1223 р. Тоді русичі з дружини князя Мстислава Романовича вперше зазнали, наскільки нищівною може бути татаро-монгольська орда. Кожен четвертий воїн навіки залишився в цих степах, названих в літописі “місцем кам'янистим”. На честь тих трагічних подій у 2000 р. в заповіднику було встановлено Поклонний хрест та зведено каплицю преподобного Іллі Муромця. Останній вік-енд травня традиційно є часом, коли козаки з Українського Реєстрового Козацтва та жителі навколишніх місць влаштовують спомин про трагічну битву, а після панихиди проводиться посвята в козаки та джури. Завершуються урочистості змаганнями з демонстрацією бойових вмінь козаків та пригощанням гостей козацькою кулешою.
Ніде, крім “Кам'яних Могил”, більше не зустріти деревій голий та волошку несправжньоблідолускату. Тільки тут ще можна натрапити на цілі галявини диких орхідей та гладіолусів. Місцеві скелі вкриті мохами, характерними для північних країн. А от кам'яні баби, розставлені вздовж екскурсійних маршрутів, до аборигенів “Кам'яних Могил” не відносяться: їх звезли сюди в радянський час з усього степу.
Пересуватися заповідником можна лише по екологічним стежках. Туристам, що відправляються на зустріч з цими прадавніми степами, варто пам'ятати: у заповіднику живуть лисиці і їжакі, зайці і ящірки, ласки й горностаї, сюди забігають кабани і косулі, тут можна побачити степову гадюку і вужа, жайворонка і сіру куріпку, фазана і лугового чекана. Всі вони — в себе вдома, тож візитерам варто не забувати, що вони в гостях і поводитися по відношенню до природи чемно.
