До нього треба ще дібратися. Отже: Богородчани вже позаду, Надвірна попереду. На вказівник при дорозі «Старуня» не ведіться – треба їхати майже до сусіднього села Гвозда, а від нього під гострим кутом відходить страшненька дорога на Старуню.

В’їжджаєте в село, минаєте школу, потім магазин, наступний поворот ліворуч вас не цікавить,а  от другий зворот вліво – о, це сюди. Виїжджаєте в поле, до містка, а далі шукайте очима лінію високовольтки.

Слуп номер 17 – це ваш пароль. Саме під сімнадцятим стовбом побулькує і часом видає на гора смердячі міазми малесенький, нещасний – але вулкан. Ніяких там везувіїв. Ніякого кракатау. Плюється сантиметрів на 10, не вище, але постійно. Затопив вже кілька гектарів поля навкруги. Здалеку виглядає як неохайна сіра пляма.

Добре подумайте, чи варто заради ЦЬОГО вирушатиаж так далеко.

Старунський вулкан – зовсім юний за віком. Півтори сотні років – не вік для вулканів. І він не зовсім... хм... природній. Тут не обійшлося без втручання людини в природу. Тепер от маємо пам’ять про першу в Україні екологічну катастрофу, яка сталася ще в ХІХ ст.

Озирніться навколо. Оці бетонні тумби – все, що залишилося від численних бурових. Якраз в середині ХІХ ст. поблизу гори Старуня було відкрито високий (лише 20 метрів в глибину), хоча й не дуже багатий нафтовий горизонт. Це стало для місцевості і щастям, і прокляттям водночас. Бо з гори і полів навколо зробили друшляк: бурова на буровій і буровою поганяє. Що 20-30 метрів – нова свердловина. Та що там бурові: нафту навіть відрами з криниць черпали! Досить швидко місцеві запаси нафти було вичерпано, найактивніші свердловини закупорено. На жаль, часом це робилося не належним чином. Такою непошани до себе Природа терпіти не бажала: і сама географія з геологією вступили в дію.

Та люди цього ще не зрозуміли: тут нове щастя йшло до рук. Сіль вже видобували, нафту теж, гас, сірку також, а зараз виявилося, що коло Старуні багато озокериту (гірського воску). Цей мінерал використовується в медицині для загоєння переламів та вивихів. Друшляк отримав нові дірки: навколо села почали копати озокеритові шахти.

Озокеритова лихоманка теж тривала недовго. Покинуті шахти заповнювалися водою (тепер в селі лякають приїжджих байками про бездонні озера-шахти). Існують також перекази, що під час німецької окупації німці топили в них оунівців. Чи правда це, чи ні – не знаю, а от те, що саме в болотах навколо Старуні було знайдено по шматках та потім зібрано докупи скелет мамонта, який зараз виставляється в Краківському природничому музеї – правда.

Як тисячі років тому, коли сюди на водопій приходили мамонти та носороги з довгою вовною, які час від часу топилися в болоті, так і зараз це місце незрозуміло як і чим приваблює свійських та диких тварин. Щороку пастухи витягають з кратера кілька кіз та корів, почорнілих та переляканих. Жертвами вулкану за весь час його існування став десяток свійських тварин.