English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Великі Сорочинці

Преображенська церква. 1732 рік.

Преображенська церква. 1732 рік. Гламурна красуня.


 Давайте відразу про церкву, добре?

Бюст Данила Апостола, фундатора храму.

Бюст Данила Апостола, фундатора храму.

Українське (воно ж «козацьке») бароко для мене все ще дивовижа. Рідне Поділля, Галичина, Карпати таких храмів не знають, я не звикла до їх обрисів. Але пишатися Україні в царині архітектури є чим, це приємно. Козацьке бароко — справді гарне.

І ось яскравий тому приклад – Преображенська церква в Великих Сорочинцях.

Добре, що від храму до ярмарку кілька кілометрів. Кілька кілометрів до натовпів. Кілька кілометрів до сміття. Тут чисто і спокійно. Але святиня могла б бути не аж такою гордячкою: відгородилася від всього світу парканом, не підійдеш.

 

Гроші на її побудову дав одноокий гетьман Данило Апостол. Його бюст з бронзовою кобзою біля підніжжя знаходиться поруч з святинею.

Як опинився тут гетьман? А ось як:

В давнину поселення називалося Краснопіль (теперішня назва з’явилася в 1620-х роках). В 1648 році була утворена Сорочинська сотня Миргородського козачого полку. (Ярмарки тут почали проводити ще з другої половини XVII ст.).

Скуповував місцеві землі хомутецький сотник, а пізніше миргородський полковник Павло Апостол, а в 1689р. його син, майбутній гетьман, Данило Апостол обрав Великі Сорочинці своєю резиденцією після того, як отримав від Івана Мазепи універсал на володіння в Сорочинцях та Хомутівці.


 Придивимося?

План церкви в Сорочинцях

Будували два роки  — з 1732 по 1734-тий. Її план схожий на схеми бабусиних в’язаних серветок. Так і уявляєш собі таке плетене мереживо десь в сільській хаті на столі, з канонічною вазою з айстрами в центрі. Кажуть, конструкція церкви — дітище народної дерев’яної архітектури Центральної України. Начебто бічні купола, що завершуються світловими ліхтариками, нагадують оублені верхи дерев’яних храмів. Залишимо ці деталі архітекторам. Паруса, за допомогою яких четверик цернального барабану перетворюється на дванадцятигранному барабану куполу, двоярусна система тромпів — все це треміни для вузьких спеціалістів, нам їх знати необов’язково. Вистачить і естетичної складової: церква гарна, справді гарна, красуня!

Колись вона мала аж дев’ять бань, але реконструкція після пожежі 1811 року залишила тільки п’ять — теж достатньо.

Проте збереглися портали входів до церкви — ось де гімн майстерності різчика по каменю! Читала, що в орнаменті можна знайти не одного представника місцевої флори. Чотиритомник «Памятники градостроительства и архитектуры УССР» (том 3, ст. 294) навіть порівнює їх з тріумфальними арками.


 Ще кілька абзаців?

Портал церкви в Великих Сорочинцях

Ой, а я сказала, що існує версія, що храм збудував знаменитий Степан Ковнір, архітектор, скажімо, чудової камерної церкви в Василькові?

 

Так про всередині. А там я не була. І група киян з двоповерхового автобусу теж (на ярмарок їхали. біля церкви екскурсовод зупинив, я так думаю). Зачинений храм. Навіть двір церковний є недосягаємим для нас.

Шкода. Знаєте чому?

Бо храм в Великих Сорочинцях прикрашений дерев'яним різьбленим іконостасом шириною в 20 (чи 22? Різні джерела плутаються), а висотою – в 17 метрів. Так що в Великих Сорочинців принаймні дві підстави для гордості: популярний ярмарок — і найзнаменитіший бароковий іконостас України.

Він семиярусний і складається більш як зі ста ікон XVII століття  — своєрідний рекорд.

Я пам'ятою не одну ілюстрацію в книгах з історії України з зображеннями цих ікон: теж, як і церква, дуже, дуже барокові. Гарні по-своєму.

На стіні храму зберігся ще й герб Апостола, розроблений самим гетьманом. Основою для герба послужила медаль “За труди і Вітчизну”, яку козачий ватажок отримав за перемоги у боях зі шведами та кримськими татарами.

А ще сорочинська церква - усипальниця побожного козачого гетьмана, в ній він і похований. Тут же покоїться дружина Апостола та інші члени його родини.

Ось воно, знайдене підземелля.

Ось воно, знайдене підземелля.

Іконостас зараз, кажуть, не в найкращому стані, хоча в середині ХХ століття проводилася реставраційна робота.

До речі, сам храм вцілів в радянські часи лише завдяки імені Миколи Гоголя: тут за совєтів був його музей. Зараз переїхав поруч. Та про це ще поговоримо.

Іван Сидор, сорочинський піп, стверджує, що храм був ще й своєрідною фортифікацією (в XVIII  столітті? Щось сумнівно. Хоча...). Для цього, мовляв, в нього "півтораметрові стіни та довгі підземні коридори, які в разі небезпеки могли вивести з храму через річку Псел за кілька кілометрів".

Гм. Звичні легедли про підземелля? Теревені місцевого батюшки про оборонний характер храму я б і до уваги не взяла, якби не одне "але": по дорозі до церкви кожен неодмінно минає стару занедбану садибу. Місцеві розказували, що колись тут був санаторій, та вже давненько він не працює. До головного корпусу ведуть напівкруглі ворота. За ними - невеличкий, з виду досить старий будиночок. Товсті стіни. Рештки сякого-такого декору. Зайшла. І заніміла: хоча всередині й було пусто, відразу внизу. трохи вбік, починався справжнісінький, велетенських розмірів мурований підземний хід!

 Місцеві, на жаль, нічого путнього пояснити не могли. а зайти за консультацією до сусіднього музею Гоголя не було часу: вечоріло.  

 

 



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник