Карта

Координати: 48°29′53″ пн. ш.27°05′18″ сх. д.

Біля 1,5 тис. жителів.

Дорога сюди від траси поганенька, але кого це може здивувати?

Відомо, що вже у XVIII ст. у Селищі була дерев'яна церква. Наступна, теж з дерева, триверха, зводиться селянами на старому місці у 1808 р. Ті дві, напевно, були ще бесарабські, цікаві зовні, криті соломою (найперша) та ґонтом (друга). Нарешті, в 1888 р. на ділянці, яку віддали під таку справу власники села Бурдики (а також і не без їхніх щедрих фінансових пожертв) будується храм, що стоїть у самому центрі села (поруч зі школою, що жахливо) і сьогодні.  

Приземкувата церква має статус пам'ятки місцевого значення - на більше важко претендувати, будучи однією з тисяч синодально-єпархіальних близняток. Має 20 метрів у висоту, 27 - у довжину та 13 - у ширину. 

Шість дзвонів на дзвіниці відлили у 1925-1928 рр.

Поруч з храмом - старі неоготичні поховання Павла Миколайовича Бурдики (1838-1883) та Павла Єгоровича Бурдики (1815-1878), зведені ще до будівництва тут теперішнього храму. Поруч ще кілька кам'яних хрестів та надгробних плит, написи на котрих вже дуже важко розібрати.

Поруч з храмом - пам'ятний знак жертвам Голодомору, напроти - сільська площа-торговиця, де в певні дні шумить базар, та стара приземкувата споруда з гарними сандриками на вікнах. Думаю, це щось з міжвоєнного періоду, але розпитати про неї у Селищі було зовсім нікого.