Координати: 48°35′00″ пн. ш.27°22′38″ сх. д.
Понад 2 тис. жителів.
Карта
Зараз буде багато картинок. Бо червень, троянди, драматичне небо - втриматися від клацання в таких умовах може хіба аскет від фотографії. Я не люблю аскезу.
Ломачинці не проминете, якщо добираєтесь в Новодністровськ. Але й не побачите: вони так хитро боком підпирають трасу, нічого красивого транзитним не показують. За красивим (ну добре, давайте "за цікавим") треба заїжджати в село. Сільрада - в центрі, скромний набір прямокутних об'ємів, але з антикварними і вифарбованими золотою фарбою левами. Леви сплять - і проспали геть все важливе в своєму житті. Сплячими прикрашали двоповерхову садибу Григорія Крупенського, яка була зведена в Ломачинцях у ХІХ ст. Проспали її, садиби, руйнування - російськими солдатами у Першу світову, коли і споруду спаплюжили, і інтер'єри розграбували. Теж мені охоронці. Зараз от мирно соплять кам'яними носами в центрі - все, що лишилося від колишнього палацу. Тільки в холодні носи їх не цілуйте, все одно не прокинуться.
Крупенські перебули війну 1914-1918 рр. поза Ломачинцями, а коли повернулися в маєток в 1919 р., заставили селян позносити назад те, що ті встигли награбувати з палацу. Саму ж споруду начебто не відбудовували.
Маєток був великий, з господарськими спорудами, альтанкою в парку, фонтаном, винними підвалами, конторою, конюшнею, виноградниками та 800 га орної землі. В часи Крупенських всі три дороги, що вели до села з різних боків, були обсаджені липами.
Коробку понівеченого палацу - без перекрить і даху - довго не чіпали. Після Другої світової в палаці облаштували телятник та свиноферму, але невдовзі розібрали будівлю до фундаментів. В селі за місцем закріпилася назва "повалений двір". Про колишню велич нагадує хіба дивом вцілілий платан.
Після левів треба шукати стару дерев'яну церкву - вона ліворуч від головної сільської дороги. Орієнтуватися треба не так на куполи нової кам'яної церкви-сусідки, як на вказівники на бази відпочинку "Услад" та "Вілію" - вони вестимуть в правильному напрямку, аж поки на останньому сільському перехресті не спрямовуватимуть праворуч, тоді як церква лишиться ліворуч. Але звідти її вже видно.
Як і видно, що священик в Ломачинцях своє місце роботи любить. Територія дуже задбана, вся в трояндах, є підсвітка, двір викладений тротуарною плиткою, цим повзучим злом. Могили колишніх священиків та панів Крупенських теж у доглянутому стані. Старі дерева навколо храму чомусь зрізали у 2011 році, коли святкували 200-ліття церкви. Тоді ж збудували новий паркан і приземкувату трапезну з великими вікнами. Одним з фундаторів був уродженець Ломачинців, а на той час велика російська шишка і депутат державної думи Василь Тарасюк (помер під час купання у Мертвому морі у 2017 р.).
Нова церква - незугарний набір геометричних фігур, як більшість нової сільської сакральної архітектури. Старіша більш цікава, хай і мініатюрна. Михайлівську дерев'яну церквицю звели на місці дерев'яної ж попередниці у 1811 р. Аж через століття, бо в 1910 році, поставили дуже високу (як на невелику церкву) триярусну дерев'яну дзвіницю - понад 12 метрів заввишки. Дзвони з неї зняли для потреб фронту в роки Першої світової війни.
Церква хрестова у плані, має 18 м у довжину, 4,5 м у ширину, а до маківки хреста - 14,5 м. На підмурки пішов жовтий та білий вапняк з каменоломні в урочищі Гірні, а глину з піском везли з урочища Петрюкове.
Мурована восьмикутна каплиця-усипальня родини Крупенських - з 1871-1872 рр. Всередині збереглися кам'яні труни Крупенських та їх родичів. Усипальню відремонтували у 1989 р.
В міжвоєнний період, коли Ломачинці були під Румунією, храм ремонтувався, тоді ж значно спростився вигляд його верхів. Ще один капітальний ремонт відбувся у 1964-1965 рр.
Зберігся старий іконостас та плащаниця, яку поміщиця Софія Крупенська подарувала церкві у 1905 р.
За півтора кілометри від Ломачинців, на високому мисі річечки Каютин, археологи з Чернівецького університету в 1968 р. знайшли давньоруське городище ІХ ст. Ймовірно, тут була і фортеця.
