English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Криворівня: церква Різдва Богородиці
Церква в Криворівні в вересні 2009 р.

Церква в Криворівні в вересні 2009 р.


Церква в Криворівні колись

Та сама церква на початку ХХ століття. Разючі зміни не на краще :(


Карта

48°10′31″ пн. ш. 24°53′48″ сх. д.

Мій репортаж про коляду-2010 в Криворівні

 

В Карпатах маса всього кривого. Кривопілля, Кривоброди, Старі і Нові Кривотули, Криволука... Але Криворівня Верховинського району - найвідоміший з топонімів цього штибу. Ще б пак. І справа навіть не в тому, що менш як півтори тисячі людей живуть тут на площі в 31 кв. км. І не в тому, що відома Криворівня з 1654 р. І не в тому, що в Чорного Черемошу тут й справді криві береги (звідси й назва, угу - хоча є альтернативна легенда про першопоселенця, кривого на ногу утікача з Поділля, який оселився на полонині Рівна). Просто це сконцентрована, уславлена великими іменами Гуцулія. Тут багато років відпочивав Іван Франко (він приїздив сюди щороку з 1901 по 1914 рр., відпочивав, працював, ловив у Чорному Черемоші пстругів-форель, збирав гриби. Коротше, знався на сільському зеленому туризмі), а навідували його Леся Українка, Василь Стефаник, Осип Маковей, Ольга Кобилянська. Етнограф Володимир Гнатюк називав Криворівню Українськими Афінами. Зараз це звучить занадто патетично, а на межі ХІХ-ХХ століть, коли сюди як на прощу тягнулися літератори, щось в тому таки було.

 

Колядник з Криворівні, січень-2010

 

Тут мешкали Михайло Коцюбинський і Гнат Хоткевич, бували дружина Антона Чехова Ольга Кніппер, Костянтин Станіславський, Лесь Курбас. А Сергій Параджанов у хаті-гражді знімав свій шедевр "Тіні забутих предків". А де ж ще фільмувати, якщо саме місцеві краєвиди свого часу надихнули Михайла Коцюбинського на написання одноіменної повісті? Ще в Криворівні фільмували "Анничку" та "Довбуша". (в 2000 р. біля дороги встановлено пам'ятний знак у вигляді кількох гуцульських топірців - на честь Олекси Довбуша, адже після страти опришка одну з частин його розчленованого тіла було виставлено в Криворівні задля остраху гуцулів).

Гражду з фільму Параджанова можна побачити й зараз - варто лише перейти пішохідний місток через Чорний Черемош біля церкви, там і вказівник є. (Присілок Заріччя). Але мене дуже підганяв час, тому я обмежилась лише оглядинами дерев'яної (повіримо старим кадрам на слово) церкви Різдва Богородиці і фотографуванням гражди здалеку. До того ж, 130-річна справжня гражда завалилася, тож у 1995 р. її просто відтворили, залишивши з старого приміщення тільки сволок (балку).

 

З датуванням храму проблеми: в каталозі В. Слободяна вказано 1818 р., така ж дата в книзі "Церкви прикарпатського краю" Романа Процака (там також є інформація про першу згадку під 1775 р.),  Вікіпедія подає 1919 р., нарешті, дерев'яна табличка на дерев'яній же брамі до церкви пише щось про 1719 р. Таблиця на в'їзді в село повідомляє теж про 1719 р., а 1818 р. датує стару дерев'яну дзвіницю. Вибирайте на свій смак і розсуд. Хоча дата на брамі застара, ймовірно, це дата першої письмової згадки про храм на цьому місці.

А нічогеньке місце: на узвишші, звідки і гори, і найвища вершина Ігрець, і Чорний Черемош як на долоні. Сам Франко писав про місцеві краєвиди так: «Ось Черемош під нами ізвився, як гадюка та срібно–зелена: він шумить, клекоче, мов скажений, під горбком гризе скалистий берег. Та над ним у святочному спокою гріється мале село гуцульське».

Церква типова для Гуцулії, але з нетипово-голосними іменами: тут, приміром, відправляв служби митрополит Андрей Шептицький та патріарх Володимир Романюк. Обом церквоним діячам встановлено позолочені меморіальні дошки на зрубі храму. Діяла церква навіть в радянський час. В храмі теж "Тіні забутих предків" фільмували, але ті кадри чомусь до кінострічки не увійшли.

 

Тепер в Криворівні діють музеї І.Франка (з 1953 р.), М.Грушевського (перший український президент свого часу купив в Криворівні віллу) та Параски Плитки-Горицвіт (над Калинівським потоком в присілку Гашпарівка. Ця самотня жінка працювала гастарбайтером у Німеччині, 9 років прожила в засланні за Уралом, а на схилі віку писала по-дитячому наївніі водночас глибоко-філософські тексти, малювала - чого вартий лише цикл "Доля гуцулки" з 105 малюнків). Музей Франка розмістився одній з двох господ, де мешкав письменник (спочатку  Іван Якович мешкав на правому березі річки, в знахаря Проця Мітчука, потім перебрався в оселю різьбляра Василя Якіб'юка. Саме в хаті останньогго після реконструкції і було організовано музей, котрий я бачила влітку 2002 р.). Читала в "Україні Молодій", що планується відкрити ще купу музеїв: Парафіяльний, Літературно–етногра­фіч­ний ім. Михайла Ко­цюбинського та Володими­ра Гнатюка на Заріччі, Літературно–меморіальний музей імені Станіслава Вінценза та Хо­рео­графічно–меморіальний музей Ярослава й Василини Чуперчуків на Москалівці.


 Коляда в Криворівні

"Береза" Іван Зеленчук з своєю ватагою. Колядування 7 січня 2010 р.

"Береза" Іван Зеленчук з своєю ватагою. Колядування 7 січня 2010 р.


Хочете справжньої гуцульської автентики. майже не скапареної новітніми модернізаціями? Тоді на початку січня варто зазирнути в Криворівню.

Колядують чоловіки Криворівні приблизно тиждень, обходячи всі-всі оселі чималого за площею села (навіть ті будинки, де вже не живуть люди). Але найцікавіша частина - безумовно, початок коляди, 7 січня.

Одна біда - сказати точний час початку дійства вам не зможе ніхто. Приміром, в 2010 р. натовп (і колядників, і туристів) зібрався під церквою вже о 12-00, а почалося все близько 14-00. Добре, хоч морозу в той день не було.

 

Сигнал початку - не просто закінчення служби в храмі, а власне вихід священика на церковний двір. Досить харизматичний отець (правда, голос тихенький) вбраний в багато вишиту хрестиком рясу. Командує колядувальниками як весільний оператор молодятами. Встали зараз тут, потім пішли туди, туристи, будь ласка, відійшли ось туди, люди з камерами стали он там, перші два ряди колядувальників, а ну присядьте. Групове фото зробимо.

Колядники стають у коло і по черзі підходять до священика. Той кропить їх і дає цілувати хрест. Епідемія свинячого, козячого і інших грипів цих людей не обходить.

Всі підійшли, всіх покропили. "97", - здивовано-радісно шепоче священик сусідам на ґанку. Ого. Писали, до коляди стають АЖ до восьмидесяти чоловік. А тут - 97. Рекорд!

 

Все, почалось. Колядувальники вистроюються великим колом навколо хреста. Меньше коло - скрипалі. Обличчям до храму, вже перед новою дзвіницею - трембітарі. Духова секція - по боках. До речі, і давно гуцули роблять роги з алюмінію - чи це вже так погано діє на свідомість бляшанка замість церкви? Скоро й кожушки з бляхи шитимуть...

За командою трембіти піднімаються в повітря, духова секція дує в свої роги. Шум стоїть - огого. Назвати його мелодійним не наважиться ніхто, та тут якось і не йдеться про мелодійність: гуцули сповіщають горам і світам про своє свято, не більше. З цим завданням і алюмінієві рури з ринв справляються.

 

Перед храмом - гуцули без інструментів, з бартками, котрі вони злегка підкидають ритмічно в повітря.

Нарешті головний колядувальник і за сумісництвом сільський голова Криворівні Іван Зеленчук дзвенить дзвіночком: коляда розпочалася!

 

Колядники відправляються ватагами в похід навколо храму. Кожна ватага - десь по 10-12 чоловік. Йдуть співаючи і граючи. Відходивши потрібну кількість разів, зупиняються перед церквою і вклякають. Повністю на коліно не опускається ніхто: відлига, під ногами мокре болото, штани мастити шкода - колядникам же по всьому селу ще ходити доведеться, хочеться бути гарними.

Все дійство займає менше години, після чого колядувальники розходяться селом в усі боки.

 

Коляда відбувається під пильним священицьким оком, а тому, як і все, приватизоване церквою, позвбавлена драйву, нерву, азарту життя. Літні колядувальники завчено співають довжелезні колядки, молодь переважно плутається в словах і вступає лише там, де чує знайомі фрази. Рухи теж усталені, канонізовані, як позиції ніг в балеті. Зараз ми робимо це, потім це, потім ще то - на коліна перед храмом - і підемо по селу. Я все розумію, ритуальність і мусить бути такою, з свідомістю, виведеною з гри, з завченими з малечку словами і діями. Але від того ще більше чекаю на маланки :о).

Ну і не всі роблять це механічно й на колядуванні. Є погляди, що горять якимось священим полум'ям радості від дійства, є щирі посмішки, є вони. Хай будуть, і хай їх буде більше. Шкода буде, якщо цей прадавній звичай перетвориться в шкільний завчений монтаж з приводу свята.

Коляда-2010. Групове фото.

Коляда-2010. Групове фото. "97", - здивовано-радісно шепоче священик сусідам на ґанку.


З чудової статті Наталії Кушніренко:

Колядують в селі почергово. Ще за три місяці до Різдва селяни починають записуватися «на коляди» — складають список осель. «Ми більше не годні, як три-чотири хаті в день обійти», — пояснюють хлопці. Запопасти колядницький гурт саме 7 січня вважається дуже почесним — селяни змагаються за це поміж собою, як і за те, щоби колядники були з їхньої «фамілії». «Бути колядником — гонорово. Лиш абикого не беруть, — каже пан Зеленчук. — То є добірне товариство. Чоловіки мають бути порядні і ґазди добрі. Парубки — скромні й до роботи спритні. Аби в них трохи був голос, аби не гутіли, як медвідь. Аби були музикально замислені…». Якщо колядник лихословить або забагато пригощається, його можуть із гурту попросити геть. А це в селі вважається великою ганьбою.

За старших у колядницькій ватазі «береза» і «виверця». «Виверця» — організатор-адміністратор: він збирає на репетиції і на коляду, слідкує за порядком, одягом і дотриманням традицій. «Береза» відповідає за творчу частину. «Головно його обов’язок — керувати в коляді, — пояснює син «берези», колядник Іван Зеленчук-молодший. — «Береза» — це щось таке, як режисер».

 

Він у колядників — найбільш шанована людина. Це — душа гурту, керівник усього дійства. Він прослуховує і добирає колядників, вчить з ними голосові партії і слова, сам знає напам’ять до півсотні колядок і ще більше звичаїв, починає кожну колядку, веде мелодії, загалом керує дійством. «Береза» визначає кому і що співати, скільки бути в гостях, міру їжі й питва. Разом із «виверцею» він наглядає за моральністю підопічних. Адже традиція велить їм берегти духовну й тілесну чистоту впродовж усього часу коляди. «Ми та як святу ношу носимо, — пояснює пан Зеленчук. — Нам не можна бути з жінкою, невольно самим просити жінку в танець. Аж коли розплясуємося в Йордан на ріці та розціловуємо хрест — отоді стаємо так нарівні, як всі».




Капличка в центрі Криворівні.

Капличка в центрі


Іконостас в церкві Криворівні.

Іконостас в церкві. 1920-ті рр.


Церква в Криворівні
Интерьер церкви в гуцульськой Криворовне
Krzyworównia
Церковне начиння в Криворівні Верховинського району


Зараз там так.


Wooden church in Kryvorivnia

Брама - внизу. Церква - нагорі.


Cerkiew w Krzyworownie

І ще одна брама.


Чорний Черемош в Криворівні.
Чорний Черемош в Криворівні.

Чорний Черемош


Стара і нова дзвіниці церкви. Криворівня

Стара і нова дзвіниці


В цьому ракурсі бляха особливо блискуча.

В цьому ракурсі бляха особливо блискуча.


Дорога до гражди.

Дорога до гражди.


Капличка і знак на честь Олекси Довбуша.


Капличка і знак на честь Олекси Довбуша.


Гуцулочка з Криворівні
Криворівня, справжні гуцульські музики.
Гуцулка у всій красі

Обличчя коляди


Алюмінієві труби

Алюмінієві труби


Гуцульська шапка. Фрагмент

Гуцульська шапка.


Священик Іван Рибарук

Священик Іван Рибарук


Колядники йдуть

Колядники


Зимові гори навколо Криворівні

Зимові гори навколо

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник