Типова місцева хата. Вирвиоко. Або радість для очей. Це як кому. Черемош і буковинський берег з Барвінкова. Дзвіниця.

Карта

Моя стаття про Барвінків і Ко.

Затишне маленьке (населення близько 290 чоловік) село на березі Черемоша, в Верховинському районі. До Буковини тут - залізний міст, і, здається, з Вижницею і Путилою автобусне сполучення краще, аніж з рідним райцентром.

Назва в села - як в кафе родом з заполітизованих шістедесятих. Тоді всі заклади харчування були або "Пролісками", або "Юностями", або "Барвінками". Не здивуюся, якщо топонім відносно новий, радянських часів (а саме село вперше згадується ще в 1720 році).

	Миколаївська церква

Вона настільки типова, що аж ніяково про неї писати. Традиційна як християнство. Яскрава як уявлення гуцулів про життя, красу і красиве життя. Дерев'яна як ліси навколо. Вкрита бляхою як народна мудрість, блін. Таких в Прикарпатті як не сотні, то десятки. Еталон. Парагон. Зразок.

Зведено храм в 1867 році. Дзвіниця поруч, напевно, більш свіжа, мурована, з сиротливим дзвоном-одинаком.

Але є в барвінківській церкві одна хитрість - теж, проте, типова для гуцульських храмів. Булгаківський Воланд, здається, вчився розширювати простір тісних московських квартир в гуцульських мольфарів. Бо Миколаївська церква - зовні маленька, камерна, крихітна. А всередині храм вражає простором і масштабами. Як таке можливо?

Іконостас виглядає на старий, принаймні з часів побудови. Розписи хоч і дещо наївні, але виконані явно професійним художником, не надто аляповаті. Все заквітчано рушниками, килимками, пластиковими квітами (в раю, певно, на думку гуцула, все в таких ось жутких розочках). Та з пластиковими квітами ще якось можна примиритися. Але з Ісусом в оточенні флюорисцентних ялинкових гірлянд - ні, це вже за межею добра і зла, це інший вимір краси і нове розуміння світоча істини.

Гуцулія, що й казати. :о)

Для мене було сюрпризом знайти цей хрестовий одноверхий храм в чотиритомнику "Памятники архитектуры и градостроительства УССР" (Том 2, ст. 220). Ще більшим - побачити святиню в тому вигляді, про який зараз можна лише мріяти: без обридливої бляхи і яскравої жовто-зеленої фарби. Автентичною церква була красунею, з симпатичним підашш'ям і декоративною главкою над бабинцем. Зараз нагадує велетенський семафор в дуршляку.

І таки я виявилася права, дзвіниця ще 25 років тому була дерев'яною, двоярусною з піддашш'ям. Куди ділася? Втікла від тотального несмаку у вирій?

Так церква виглядала в 1980-ті. Ті самі ікони з лампочками. Розпис стелі.