Невелике місто обласного підпорядкування в Київській області, кліматичний курорт. Назву свою позичило в річки, на берегах якої воно й виросло. А виросло завдяки... залізниці. Коли через цю місцевість пролягла залізнична гілка Київ-Ковель (1899), поблизу дороги, в мальовничих місцях, працівники залізниці почали утворювати дачні селища (Буча, Ворзель тощо). Одним з них був і Ірпінь.
Вже на початку ХХ ст. тут було майже тисяча дачних будинків. Люди їхали сюди заради природи: з трьох сторін Ірпінь охоплювали ліси, з четвертої протікала річка, на її берегу були влаштовані купальні, а ще можна було порибалити чи покататись на човні.
Свого часу тут відпочивав Борис Пастернак, тут народився цикл прекрасних віршів, які стали основою збірки поета «Друге народження» (1930-1932), поема «Спекторський». Потім Пастернак напише в листі до О.Фрейденберг: «...літо було чудове, чудові друзі. (...) І те, з чим я прощався, — робота раптом якось відійшла на сонці, і мені давно, давно вже не працювалося так, як там, в Ірпіні. Звичайно — світ досконалої відірваності і ізоляції, на зразок самоти гамсунівського голоду, але світ спокійний і рівний».
Про курортні традиції нагадують пансіонати та санаторії Ірпіня: «Ірпінь», «Дубки», а ще Будинок творчості Національної Спілки письменників України в великому парку. Щотравня тут проводяться семінари для майстрів слова, в яких брали участь Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Андрій Бондар, Андрій Кокотюха, Світлана Пиркало та інші популярні українські літератори. Правда, часи, коли Ірпінь мав більш як 50 санаторних установ та дитячих таборів, все-таки пройшли.
До міського статусу поселенню вдалося піднятися в 1956 році. Не дивлячись на такий юний вік, місто може похвалитися легендою про своє походження, яка сягає ще княжих часів. Кажуть, коли хреститель Русі князь Володимир почав насаджувати у своїх володіннях нову віру, далеко не всі сприйняли ініціативу князя схвально. Його сини і дочка Ярина не хотіли змінювати віру своїх предків. Ярина втекла з батьківського палацу і молилася до Дажбога біля великого дуба. Дружинники Володимира зрубали дерево, залишивши на його місці лише пень. Саме на місці того міфічного пня потім виріс Ірпінь.
Пам’яток архітектури в місті не багато: будівля місцевого вокзалу (1899) і кілька віл зламу ХІХ-ХХ століть (зараз в них корпуси Будинку творчості). Серед інших цікавинок новозведена Миколаївська церква і монумент Т. Шевченку. Його подарувала місту азербайджанська діаспора.
