English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Чорний Острів

Палацовий комплекс в Чорному Острові колись зображав Наполеон Орда.

Палацовий комплекс в Чорному Острові колись зображав Наполеон Орда.

Впізнати в цих двох спорудах витончений палац з акварелі дуже важко.

Впізнати в цих двох спорудах витончений палац з акварелі дуже важко.


Карта

Координати: 49°30′25″ пн. ш. 26°45′56″ сх. д.

 

Куди-куди, а сюди я хотіла ну дуже давно: батьківщина нашої Лаури з Катедри манила цілою жменею начебто збережених архітектурних пам'яток. Тут вам і залишки маєтку Пшездецьких, і православна церква з XVIII ст., і ратуша, і костел... Тим більш, і їхати сюди неважко: з хмельницької автостанції № 3 (тієї, що біля продуктового ринку) відправляються в напрямку Чорного Острова і навколишніх сіл десятки пазиків. Але вибратися вдалося лише 27 лютого 2009 року.

Реальність від омріяного містечка (охайного, компактного, з ратушною площею, храмами і палацом) відрізнялася разюче. Але все-таки в Чорний Острів краєзнавцям заїхати буде корисно.


 В гості до Лаури

Чорний Острів очима Наполеона Орди-2

Чорний Острів очима Наполеона Орди

До Чорного Острова приросла благенькими містками Вовча Гора. Готичні назви, тут би якимсь апологетам Type O' Negative репетирувати та репетувати місячними ночами, і нехай би оті напівміфічні зараз вовки підвивали похмурим рокерам.

Вовків, щоправда, нема, а місцева молодь слухає все більше рінг-тони з російською попсою.

(Заради об'єктивності мушу сказати, що селищній раді підпорядковане не лише село Вовча Гора, а й Мар'янівка, але якої готичної атмосфери можна очікувати від Мар'янівки? Занадто рум'яна назва).

 

Чому Вовча Гора, мені пояснив Олександр Андрійович Казіміров, директор чорноострівецького музею, присвяченого Леоніду Глібову: бо таки пагорб, і таки там колись був ліс, і в ньому таки були вовки (врешті, й сама про це здогадалася). А от чому Острів, та ще й Чорний, ніякий директор не знає - бо невідомо. Перша письмова згадка про укріплене містечко біл впадіння Мшанця до Південного Бугу (від 1366 р.) датою народження, звичайно, слугувати не може, бо занадто вона несерйозна: поселення значно давніше.

Abyssus abyssum invocat. Contra vim mortis non crescit herba in hortis. А? Що? Та я так, граюся. Просто десь з цього місця текст про будь-яке поселення перетворюється на "багато букв" і його все одно не читають. То ж чи варто тут розписувати історію Чорного Острова в подробицях? Обмежусь пунктиром.


 Через роки, через віки.

Місце для дерев'яно-земляного укріплення тут було непогане: навколо густі ліси і болота. Хоча кримчаки і по болоту перебралися, аби фортецю в Чорному Острові спалити. Правда, тоді він був Чорний Городок. Теж моторошна назва.

Відновили укріплення вже в ІІ половині XIV ст. Відомо, що в 1495 р. маєтність належала Новодворським. З 1545 р. перейшов по спадщині до Свірщів - саме вони його й перейменували в Чорний Острів, а ще в 1556 р. вибили поселенню магдебургію в Сигізмунда Августа. Привілей звільняв міщан на деякий час від податків і дозволяв щотижневі торги по понеділках та ярмарки на день Івана Хрестителя і в Неділю Всіх Святих. Жителів на ті часи було все одно негусто: 420 чоловік у 1578 р.

Ще у власниках ходили Огінські та Вишневські. Влітку 1653 р. біля Чорного Острова стояло табором козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким. А 20 липня 1657 р. в околицях міста польсько-литовська армія розбила трансільванські війська (семигородсбкий князь Ракоці певний час таборував біля поселення). В ІІ половині XVII ст. містечко неодноразово страждало й від татарських та турецьких набігів. Начебто на Вовчій Горі все ще можна побачити залишки старих редутів. Я там довго нипала, нічого не помітила. Може, не туди дивилася.

 

В 1833 р. в містечку розвочалося будівництво промилосового гіганта тих часів - цукроварні (запрацювала в 1849 р.). Станом на 1845 р. в Чорному Острові працювали броварня, завод з виготовлення дзвонів, 4 майстерні з обробки шкіри, дві воскобійки. Промисловий гігант!


 Вотчина Пшездецьких

Лаура - невід'ємна чатина кам'янецької катедри.

Лаура - невід'ємна чатина кам'янецької Kатедри. Хоча в Чорному Острові й впевнені, що скульптуру в нас ображають.

 Пшездецькі (Przezdzieccy, тож правильніше було б їх транскрибувати як Прездзецьких. Хоча й цей варіант може насмішити не надто освічених чоловічків) отримали в свої руки поселення в грудні 1744 р., коли Катарина Огінська вийшла заміж за графа Антонія Тадеуша Пшездецького (1718-1772). До розбудови Чорного Острова багато зусиль приклав їх онук, Константи Пшездецький (1782-1856). Він протягом більш як 30 років обіймав посаду маршалка подільської шляхти, мешкав головним чином в Чорному Острові, збільшував заведену ще його батьком Міхалом розкішну галерею європейського живопису (з 1830 р. в маєтку мешкав італійський художник Матео Баккелем, Matteo Baccellem, 1769-1830. Виходячи з дати його смерті, він тут і помер). В Чорному Острові відкрив чотирикласну школу. Досить відомим був і оркестр під керівництвом Луіджі Тоніні, який граф Константи утримував за свої кошти.

А от селян поміщик не жалував: історії відомий факт, коли 1838 р. повітовий суд константував перевищення прав Пшездецького: він заставляв своїх кріпаків працювати навіть у святкові дні.  

 

Після смерті графа маєток розділили між його трьома синами. Чорний Острів дістався Каролю (батьку кам'янецької Лаури), але палац на пагорбі Вовча Гора поруч старого замку близько 1870 р. вибудував чомусь інший син, Мечислав. Графу така зоологічна назва не подобалась, тож він перейменував місцевість на Віллагура (Willagora). Відразу згадується реклама якоїсь побутової хімії, тьху.

Скажемо відразу кілька слів про Вовчу Гору - Віллагуру: після Мечислава її успадкував його молодший брат, меценат Константи (1846-1897), а останнім власником резиденції був його син Стефан Пшездецький (1879-1932), директор кабінету міністрів і дипломатичного протоколу, посол Польщі в Італії, мальтійський лицар і одинак. Зараз на місці палацу - райлікарня, але збереглося з півдесятка господарських приміщень як палацу, так і розташованого поруч кінного заводу. Правда, кажуть, десь з десяток років тому один з старих будинків завалився. ніхто по ньому не плакав.

 

Повернімося до Кароля Пшездецького. Граф, що славився своєю скупістю, мав двох дочок: Марію (заміжну з Вінцентом Валевським) і Лаура. Молодша Лаура, як відомо всім, хто бував у Кам'янці, в віці 17 років каталася на конях (чи не на тих, які розводив на Вовчій Горі її дядько?), впала та зламала хребет. 4 роки хвороби, лікування, вивезення нещасної до Риму - але нічого не допомогло, дівчина померла у 21 рік. Тіло її привезла в Чорний Острів щойно відкрита гілка Південно-Західної залізниці у 1870 р. Батьки замовили у талановитого скульптора Віктора Бродського, що творив майже виключно в Ватикані, чотиритонний надгробок з карарського мармуру. Та про це ми поговоримо в розділі, присвяченому костелу.

 

В Кароля Пшездецького нараховувалося понад 5 000 кріпаків. Ну це так, просто факт.

Після смерті Кароля в 1873 р. маєток успадкувала вдова, Ельжбєта Пшездецька. В 1898 р. вона продала Чорний Острів за 736 200 крб графині Ігнатьєвій. Єдиною умовою продажу була можливість доживати віку в рідному палаці. Доживати прийшлось недовго: пані померла в 1900 р.

Ігнатьєва потребувала грошей (чоловік був картярем), тож віддала палац в оренду на сім років донським козакам, і ті успішно перетворили комплекс на напівруїну.


 Палацовий комплекс

Чорний Острів. Парковий фасад на поч. ХХ ст.

Парковий фасад на поч. ХХ ст.

Новий маєток на місці давнього замку звів, ймовірно, Міхал Пшездецький, батько Кароля. Хоча навіть побіжного ознайомлення з нечисленними старими картинами і світлинами достатньо, щоб зрозуміти, що комплекс мав кілька будівельних етапів.

Відомий опис комплексу, залишений онуком графа, Олександром. Автор надзвичайно захоплено описує красоти чорноострівецької природи, великий став. З опису виходить, що замок колись розміщувався якраз на місці штучного ставу. Резиденція Пшездецьких була влаштована на півострові, який з'єднувався з "великою землею" численними містками і греблею. Там, де зараз стоять сучасні шкільні корпуси, колись був гарний парк, розбитий відомим майстром Міклером (Мак-Клером), через який головна алея вела до палаців, стиль яких Олександр Пшездецький називає "італійським". Найстарішим був класицистичний корпус палацу - саме він зберігся до нашого часу майже в первісному вигляді (в ньому зараз музей та музична школа). На жаль, не збереглася нео-готична вежа, що стояла ліворуч від палацу. На вежі був оглядовий майданчик та годинник, на шпилі розвівався родовий прапор Пшездецьких - а чого ще можна вимагати від веж? З другого поверху палацу до вежі вів критий, ажурний, готичний перехід - його видно на малюнках Н.Орди. Симпатична штука, еге ж?

Пізніше для симетрії звели ще одну триярусну вежу - тепер вже праворуч від палацу. сталося це після 1870 р., тож на акварель Наполеона Орди вежа не потрапила.

Біля вежі розміщувався флігель - зараз на цій зеленій, сильно перебудованій споруді висить меморіальна дошка на честь місцевої уроженки, поетеси Людмили Кірік-Радомської.

Інтер'єри, схоже, були витримані в класицистичному стилі. На першому поверсі розміщувалися житлові приміщення та бібліотека, сповнена цінних томів; на другому - салони, картинна галерея і бальна зала. Особливо гарними були два салони: білий та золотий, прикрашені багатим ліпленням. В золотому салоні зберігалися старовинні меблі червоного дерева.

Найціннішим експонатом картинної галереї була робота майстра Domenichina (Доменіко Зампірі), яка зображала св. Ієроніма. Картину в Італії придбав Міхал Пшездецький близько 1773 р. Полотно навіть хотів відкупити король Станіслав Август, але граф картину не продав.

З тієї ж італійської подорожі прибули до Чорного Острова  "Віднайдення Моїсея" Тьєполо (оригінал або копія) та "Три царі" венеціанської школи.

Були в галереї і портрети. Найцінніший - князя Міхала Серватія Вишнівецького з дружиною Катариною. Чимало тут було й родинних портретів. Багато з них зараз зберігаються в палаці Пшездецьких в Варшаві.

 

Найлегендарніша частина комплексу - міст з палацу аж на острівець посеред ставу. Острівець зберігся, міст (що мав завдовжи аж 250 м) - ні. Влітку на острові грав палацовий ансамбль. На острові був англійський павільйон, в парку - альтанки та звіринець.  


 Великі в Чорному Острові: Ліст і Глібов.

В чорноострівецькому дворянському повітовому училищі (діяло до 1869 р.) з травня 1855 р. по осінь 1858 р. викладав історію і географію відомий український байкар Леонід Глібов. Саме в Чорному Острові він написав пісні "Журба", "Летить голуб понад морем", "Билина", байки "Шпак", "Вівчар", "Щука". "Щука" байкаря і погубила. Принаймні, в цьому впевнений директор музею Олександр Казіміров: написана байка була на основі чорноострівецьких подій, коли жителі містечка жалілися на безчинства Пшездецького.

Вулицю, де мешкав байкар, названо його ім'ям. Музей, що діє в селищі, також присвячений Глібову, хоча жодних особистих речей поета в Чорному Острові не збереглося. проте збереглися будинки, де він мешкав. Теж щось.

 

В 1847 р. в Чорному Острові перебував геніальний піаніст та композитор, угорець Ференц Ліст. В своєму листі до княгині Кароліни Вітгенштейн (мешкала подруга музиканта в подільському селі Ворониці) музикант дуже тепло згадував палац Пшездецьких. Саме в Чорному Острові була написана і вперше виконана знаменита Рапсодія № 2.


 Успенський костел і Лаура

Чесно: це жах.

Злочин проти смаку

Де великопанська польська резиденція - там поруч і костел має бути. Повинен просто! Чорний Острів не виключення.

Будівництво святині поруч з палацом розпочав ще в 1797 р. Міхал Пшездецький. Закінчував будівництво вже його син Константи в 1826 р. (в реєстрі пам'яток місцевого значення датою вказано 1820 р.). Фасад храму прикрашав і прикрашає масивний портик з чотирма парами колон тосканського ордеру та з трикутним фронтоном. Колись фасад святині прикрашали п'ять кам'яних статуй, зараз в нішах встановлено дві сучасні, досить простенької роботи - а перед будівлею маємо ще хрест та мадонну в пластикових квіточках. Місцевий священик брат Джорджо багато робить для підтримання святині в належному стані, сюди водять екскурсії школярів, але от зі смаком в брата, на жаль, не все гаразд. Хоча, хто знає, може, це місцеві католички перетворюють клумби на колумбарії квітів.

 

Саме в цьому костелі й зберігався шедевр В.Бродського - мармурова Лаура. Коли в Чорний Острів прийшла радянська влада, костелу довелося пережити важкі часи: він був здевастований, пограбований. Мармурова Лаура вижила дивом: її викинули з храму, вона була внизу, поблизу ставу. Місцева єврейська пара, Сара Розенбліц та Мєднік заховали 4 тонни білосніжного мармуру в... навозі, перетягнувши тяжеленну дівчину до своєї господи конями (таку інформацію подає директор музею О.А.Казіміров). Колись, стверджує пан Олександр, скульптуру прикрашав не один скорботний ангел, а чотири, що стояли по кутках скульптурної групи. Де поділося ще три та як вдалося єдиного вцілілого перемістити з кутка в центр - невідомо. (Мені от відомо, що на грудях Лаури був кам'яний хрест. Його відбили чи не першим).

В 1938 р. статую передали в Кам'янець-Подільський музей атеїзму. Там, себто в нашій катедрі, вона й зберігається до цього часу. Чорноострівчани впевнені, що краще б лауру повернули на її рідне місце. Так само, але вже без жодних логічних підстав, вони впевнені, що Лауру, справжню зірку нашого туристького міста, в Кам'янці всіляко ображають, не прочищають і поставили десь в куток. Неправда! Лауру ми любимо. Чесно!


 В півслова: церква і ратуша

Колись в містечку було дві церкви: Вознесенська і Воскресенська. Дерев'яна Вознесенська була розібрана і перенесена в село Катеринівку (там, до речі, зберігся знак дуги Струве).

 

З 1775 по 1779 рр. йшло будівництво існуючої мурованої Преображенської церкви - з ініціативи та на кошти диякона Іоанна Стрельбицького-Зигайла. В 1808 р., коли храм вже був православним (не забуваймо: з 1793 р. Поділля відійшло до Росії), було перебудовано дах святині, зведені огорожа й дзвіниця, куплені дзвони; в 1836 р. встановлено новий іконостас.

 

Ратуша - приземкувата велика споруда з середини ХІХ ст., з колоннами на бічних фасадах. Розташована в самісінькому центрі селища. Зараз якусь її частину займають крамнички, якась стоїть пусткою. Колись на першому поверсі теж були торгові ятки, а в проїзд між колон можна було заїжджати кіньми. на другому розташовувалося сім номерів. Фактично це був пережиток минулого, своєрідний караван-сарай - ну бао постоялий двір. Щось схоже маємо в Підгірцях (там навіть зупинявся Оноре Бальзак). В радянські часи в ратуші працював ще й кінотеатр.

 




Чорний Острів малював Наполеон Орда.

Чорний Острів малював Наполеон Орда.


Костел на початку ХХ ст. - і в 2009 р.



Костел на початку ХХ ст. - і в 2009 р.


Чорноострівецька ратуша - з сімейства караван-сарайних.


Чорноострівецька ратуша - з сімейства караван-сарайних.


Тут ще багато реліктів радянщини.

Тут ще багато реліктів радянщини.


Але прогрес приходить й сюди.

Але прогрес приходить й сюди.


Перед ліцеєм - бюст байкаря Л.Глібова.

Перед ліцеєм - бюст байкаря Л.Глібова.


Залишки конезаводу на Вовчій Горі (зараз територія лікарні).

Залишки конезаводу на Вовчій Горі (зараз територія лікарні).


Найкращий вид на Чорний Острів - з Вовчої Гори. От тому численні докази.

Найкращий вид на Чорний Острів - з Вовчої Гори. От тому численні докази.


Один з старих будиночків біля ратуші.

Один з старих будиночків біля ратуші.


Піч в колишньому палаці Пшездецьких.

Піч в колишньому палаці Пшездецьких.


В залах музею Глібова далеко не все присвячене байкарю.

В залах музею Глібова далеко не все присвячене байкарю.


А цю вазу директор склеював власноруч.

А цю вазу директор склеював власноруч.


В бальній залі стоять стенди і пошкоджено стелю.

В бальній залі стоять стенди і пошкоджено стелю.


Сходи - ще з часів Пшездецьких.

Сходи - ще з часів Пшездецьких.


Меблі з поташевої фабрики.

Меблі з поташевої фабрики.


Праворуч - двері в конценртний зал, де грав Ф.Ліст.

Праворуч - двері в конценртний зал, де грав Ф.Ліст.


Ще один погляд на палац.


Ще палац.


Вид на палац, став і острів з Вовчої Гори.

Вид на палац, став і острів з Вовчої Гори.


Преображенська церква (1775) колись була уніатською.

Преображенська церква (1775) колись була уніатською. З часів царату і понині православна.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник