Дуже скоро за автовокзалом ви побачите дзвіницю невеликої церкви. Вам туди, правильно. Це Влашська церква (crkva Vlaska, в нас би її називали Волоською або Молдавською). Храм звели пасттухи ще в 1450 році. Тоді ще ніякого Цетіньє не існувало - місто буде засноване аж в 1482 році Іваном Црноєвичем (Черноєвичем), останнім правителем з династії Црноєвичів.

Доводилося читати, що огорожа Власької церкви зроблена з стволів двох тисяч гвинтівок, які були захоплені під час битв з турецькими солдатами. Хоч як ми дивилися на огорожу, але бачили лише залізні перекладини, але аж ніяк не частини колишньої зброї. Легенда?

Біля церкви стоїть монумент "Душа Ловчена" (1939), присвячений тим чорногірцям, які емігрували в США на початку ХХ столітя - але повернулися захищати батьківщину, коли почалася Перша світова війна. На жаль, корабель, яким вони добиралися додому, затонув неподалік Албанії - і всі чорногорці, що були на борту, загинули.

Далі треба було заглиблюватися на вул. Негошева (Njegoseva), яка потім вливається в бульвар Леніна (угу. Леніна. І в Підгориці такий є. Дивні вони люди, ці чорногорці). Але ми чомусь не повернули і пішли прямо. Так і йшли аж повз колишнє посольство Австро-Угорщини, аж зрозуміли, що треба повертатися. Бульвар Леніна знайшовся досить швидко, а за ним і потрібний старий центр.

Хм, я вже взялася розказувати по походеньки по місту, а про історію Цетіньє якось і забула. Виправляюся.

Місто, як і писалося вище, засноване в 1482 р. Іван Црноєвич, засновник і король, скоро збудував в новому поселенні монастир для Зетської метрополії. Вже в 1483 р. столиця Зети переїжджає з Враніни (Vranjine) в Цетіньє.

В 1493 р. син Івана Джурдже Црноєвич, відкриває неподалік міста першу в Європі (!) державну друкарню. Ця ж друкарня була ще й першою, яка працювала з кирилицею. Винаходу Гуттенберга на той час було 38 років - супер-новина по середньовічним часам. Друкарня відома як "друкарня Црноєвича".

Монастир, заснований Іваном Црноєвичем, сильно постраждав від турецького набігу. Відродили (власне, звели заново) косплекс вже аж в 1701 р. за наказом тодішнього правителя Данила, засновника династії Петровичів Негошів.

З купи музеїв міста я для відвідин обрала саме Королівський палац. Вхід з екскурсією - 5 євро, ми півгодини чекали на якусь міфічну російську групу, що мала прибути до 10 ранку і так і не приїхала. Після недовгих вмовлянь і переговорів мене запустили в палати короля одну. Справа не в тому, що пускати не хочуть - справа в тому, що експонати позбавлені підписів і табличок, що максимально нагадує житлові кімнати, а не музей, але й не дає зрозуміти багаттьох нюансів без розповіді-пояснення.

Палац скромний лише зовні. Але зовні - таки ну дуже скромний: червона двоповерхова будівля з якимись ангеликами на фронтоні, проста і лаконічна. Я здивувалася, коли мені сказали працівники музею, що попереду в мене аж 17 царських покоїв. Ого!

Меблі в палаці - ах. Віяла і старі сукні - ох! Три спальні. Парадний блакитний салон, де всі стіни - в портретах "дружніх" Романових. Кабінет царя на першому поверсі - з кріслом-троном за важким письмовим столом і зброєю на стендах навколо. Чимала кількість королівського одягу - парадного і народного. Стенди з історії місцевих грошей. Золочені дзеркала. Чудовий посуд в столовій. Цікаво! Але фотографувати суворо заборонено.

До речі, власник палацу, Петр ІІ Петрович Негош був власником ще й першого в Чорногорії фотоапарату. Кадри короля і його свити теж є в експозиції музею.

Сюди приїжджає багато паломників-християн. Не дивно. В монастирі зберігається цінна для віруючих цієї релігії реліквія: забальзамована рука Івана Хрестителя, якого місцеві жителі називають просто - святий Йован. Навіть цей, найцінніший для країни, релігійний символ, дістався Чорногорії завдяки Росії. Його привезла мати Миколи ІІ Романова, імператриця Марія Федорівна, котра тікала з революційної Росії ів Копенгаген і заповідала передати саме Чорногорії. Є ще шматок хреста з Голгофи. Якби всі такі шматки з усіх монастирів позбирати, вистачило б на височенний паркан навколо всього Цетіньє.

Монастир щедро спонсорували російські царі. Скарбниця обителі чи не наполовину складається з дарів сімейства Романових.

Обитель може похвалитися Октоїхом, надрукованим в місті в 1494 році. давніми клейнодами чорногірських правителів, старовинним одягом ттощо. Школа лише, ми потрапили якраз на реконструкцію святині.

Біля монастиря починаються сходи до мавзолею владики Данила.