English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  




Неначе писанка. Село.

 Вірці Сердючці, Марії Приймаченко та мільйонам адептам примітивного мистецтва присвячується.

 Ця міні-галерея з важкими для ока та загрузки світлинами присвячується пам'яті Марії Приймаченко та доводить, що справа яскравого, їдючого кольору у душах простих вкраїнців живе і перемагає. Наш народ любить, щоб яскраво. Щоб усмішка вражала золотими сонячними зайчиками. Щоб одяг був як в Сердючки - блискітки, боа та вакханалія веселки. Щоб у храмах на богомольний нарід дивилися згори веселі рум'яні боги, убрані дещо по-циганські. І, знаєте, це все ж таки краще похмурої сірості наших північних сусідів. Та чи завжди?

 

Місяці життя в Москві довели: якщо ти бачиш когось по-справжньому яскравого, модного та сміливого в своєму зовнішньому вигляді (і не обов'язково ця яскравість зі знаком "мінус", зовсім ні!) - це або діти кавказької національності (матері в них все ще вдягаються за модами рідного аулу), або українці. Достатньо піти на Київський вокзал і пересвідчитись, наскільки наш натовп смачніше та райдужніше їхнього, невиразного і чорно-сірого. Та й зовнішність подільських та галичанських красунь не лишиться непоміченою: впевнена на 100 відсотків, українські жінки - найгарніші у світі.

 

Під час мандрівок іноді робиш кадри, які на сторінку не встромиш - бо ж язик не повернеться назвати ЦЕ пам'яткою архітектури, хіба що от пам'яткою несмаку. Та їхня сюрреалістична вітальність та всеперемагаюча яскравість заставляє замислюватися.

 

 



11.01.06. Прикраса на ялинці в Скалі.

Це як в живописі: погляньте на магічний реалізм художників Латинської Америки чи анархію кольорів австралійських аборигенів, подивіться мініатюри в давніх рукописах Сходу - південна кров тече більш жваво, вимагає відповідних розкішних фарб, не терпить легких овертонів кольору. "Ми - темпераментні та дикі" - меседж народного мистецтва України. Руслана потрапила в саму гущу кольорового потоку, і не дарма!

 

Не можна географічно виокремити ці спалахи дитячої безтурботної радості кольору: ними охоплене і Поділля, і Закарпаття, і Галичина, весь ареал моїх невгамовних мандрівок. Можливо, спокійне Полісся та замріяна Волинь не так бурхливо виражають свою радість буття, побачимо.

 

Спробую виокремити кілька основних груп, які найбільш заражені кольором.

 

Паркани та огорожі.

 

О-о-о-о, це окрема пісня! Якщо ти бачиш паркан, розмальований героями мультиків Волта Діснея - ти посміхаєшся. Ти посміхаєшся і при погляді на грізних, які леви рикаючих... Стійте а це ж і є леви! Левів в якості сторожових псів, які пильнують недоторканість парканів, у нас багато. Та часто це всього лише фабричні алебастрові монстри "під мармур" розміром з середньої вгодованості кота. Справжні шедеври не роблять тисячними тиражами - погляньте на цих красенів з сіл, що славляться своїми замками - Кудринців на Тернопільщині та Чорнокозинців поблизу Кам'янця!

 

Церкви.

 

Від великого до смішного - один крок. І його сміливо роблять православні храми в містечках та селах Західної України. Тут вже не до радісних посмішок. Ці "шедеври" викликають нервовий тик у психічно-хворих та занадто дратівливих людей, а ще - у краєзнавців, в яких душа болить за збереження культурної спадщини.

 

Чому священники, яким дорікають про те, що зараз, у наш начебто просвітницький час замальовуються у храмах стародавні фрески, лише розводять руками? Бо громада зібрала кошти, громада вирішує, як зробити храм "красивішим", громада хоче не ахроматичних манірних естецьких вибриків, а свистоплясок червоного, жовтогарячого та зеленого. Чим яскравіше - тим помітніше і зрозуміліше. Най буде все як є?

 

Окремою підгрупою стоять каплички. Пам'ятаєте, як в Богдана Волошина було:

 

"Любов до церкви галичан така сильна, що якби можна було, то кожен мав би на своєму городі власну. Так само виглядає й з цвинтарями та святими місцями. Заповітна мрія галичанина - мати родинний склеп під вікнами. В гіршому випадку - на Личаківському цвинтарі у Львові."

 

Католики теж приносять офіру на вівтар богу кольору, та в них ці випадкі не настільки дикі. Хоча: в рідній Катедрі зняли образ св. Станіслава, датований серединою XVIII сторіччя, щоб замінити його на сучасне мальовидло без смаку, авторства та найменшої духовності. А ось хресні дороги у католицьких храмах як правило цікаві та незвичні. Думаю, цьому скоро теж буде варто присвятити сторінку: матеріалу вже зібралося достатньо.

 

Автобусні зупинки та дорожні вказівники.

 

Зупинкам теж варто присвятити окремий розділ, що і зобов'язуюся сама перед собою зробити скоро. Пам'ятаю, як мене роки чотири тому дивували галереї наших придорожніх мозаїчних див, які створювали жителі діаспор: невже є щось особливе в наших бас-стопах? а виявляється, є. Шкода, що прекрасна традиція вимальовувати шматочками слюди та скла зупинки вмерла разом з УРСР. До створення окремого підрозділу можете хіба що помилуватися інопланетним десантом на Буковині.

 

Щодо ж простих дороговказів, то це іноді - пам'ятники людській безграмотності.

 

 

8/05/05. Афіша в Борщові.

8/05/05. Для вас, діти! Афіша в Борщові.

Вітрини.

 

Просте сільпо й не мріє стати бутіком. А може, мріє? Хто зна. В усякому випадку провінційні магазини часто-густо радують перехожих простим та безпретензійним безглуздям.

 

Оформлення інтер'єрів.

 

Про це можна говорити годинами. Більш докладно думаю зупинитись на цьому у майбутньому "Харчоблоку". Краса по-вкраїнські має свій власний вимір. Дозволю собі знову процитувати "Галицький Синопсис" Богдана Волошина було:

 

"Художні вподобання галичанина вже століття як сформовані й незмінні. Крім релігійних образів та портретів Шевченка і Франка, галицьку оселю найчастіше прикрашає картина в ядучих зелено-синьо-жовтих барвах, на якій зображений червонопикий гуцул, котрий сповіщає трембітою на весь світ, що він ще живий і вівці тоже. Сей шедевр надбано за фляшку самогонки у сусіда, чий син вчиться у Львові і часами бавиться мальовидлом. У зв'язку з наглою незалежністю України популярними в галичан стали й сюжети з історії українського козацтва. Найчастіше на полотні тремтячою рукою маляра зображено розлюченого козака, який косить татарву і ляхів, як отаву, а злоститься вояк, напевно, від того. що купи закривавлених трупів заважають йому рухатись і збільшити їх число. Тішить око і душу галичанина й художнє відтворення валки чумаків з волами на тлі жовтого поля та синього неба. Поряд із цими шедеврами серед широкого галицького загалу побутують й "автобусні" розмальовки. Вони зазвичай розміщені на лобовому склі міжміських автобусів і схожі одна на одну, наче близнючки. Сюжет "полотен" - канонічний: розпухлий від пасажирів автобус мчить гірською дорогою, обіч якої йому вслід вишитою хусткою махає замріяна гуцулка. Десь неподалік пасе отару її чоловік. Вівці, судячи з вигляду, мутанти - дуже схожі на вівчарок у перуках."

 

Що буде далі з народною культурою? Невже попереду - лише апофеоз барвистості та несмаку? Чи, може, так й було завжди, а зараз ці риси лише виопуклились, стали більш помітними завдяки новим фарбам та доступності товарів ширвжитку? Побачимо.

 

А матеріалу в мене ще на кілька подібних галерей...

 

Цікавлять ваші враження від нового формату сторінки сайту: чи є життя в подібних галерей, чи це зайве на "Замках та храмах"? Дуже хочу почути вашу думку. Враження надсилати сюди або писати відразу ось тут.


 Жахи в дитячому таборі.




Червоногруд. Отакої.




Аист на крыше. Пластиковий. Кам'янець-Подільський

Аист на крыше. Пластиковий. Кам'янець-Подільський


Почнемо з дитинства. Дональд Дак як дзеркало галицької провінції. Скала-Подільська.

Почнемо з дитинства. Дональд Дак як дзеркало галицької провінції. Скала-Подільська.


Анімалістика. Прайд по-кудринецьки. Два самця поруч - чекай лиха.

Анімалістика. Прайд по-кудринецьки. Два самця поруч - чекай лиха.


Чорнокозинці. Самець-переможець.

Чорнокозинці. Самець-переможець.


Біблійні часи. Палаючий кущ, скрижалі, Мойсей - та зручні лавиці для співчуваючих поряд. Чортків.

Біблійні часи. Палаючий кущ, скрижалі, Мойсей - та зручні лавиці для співчуваючих поряд. Чортків.


Діва Марія в бусах та капелюшку. А люстра! Підсіння церкви в Кошилівцях.

Діва Марія в бусах та капелюшку. А люстра! Підсіння церкви в Кошилівцях.


Був пост ДАЇ, стала капличка. Метаморфози!

Був пост ДАЇ, стала капличка. Метаморфози!


Добрий лікар Ай-болить? А фіг вам. Будинок священика у Хотині.

Добрий лікар Ай-болить? А фіг вам. Будинок священика у Хотині.


Близькі контакти третього рівня в Гарашанах за Чернівцями.

Близькі контакти третього рівня в Гарашанах за Чернівцями.


Все б нічого, якби це супроводжувалось хоча б елементарною грамотністю...

Все б нічого, якби це супроводжувалось хоча б елементарною грамотністю...


Дещо про міжрасові шлюби. Хуст.

Дещо про міжрасові шлюби. Хуст.


Товари ростуть як діти. Оброшине.

Товари ростуть як діти. Оброшине.


В Бердичеві торгують президентами.

В Бердичеві торгують президентами.


Сім по сім гномів. Білосніжка - плямистий котик. Кам'янець.

Сім по сім гномів. Білосніжка - плямистий котик. Кам'янець.


Розпродаж по-смотрицьки біля Кам'янця. Вражає асортимент.

Розпродаж по-смотрицьки біля Кам'янця. Вражає асортимент.


Розкіш по-нашому, по-простому. "Веста" в Скалі-Подільський.

Розкіш по-нашому, по-простому. "Веста" в Скалі-Подільський.


Ганс і Гретхель по-чортківські. "Лемківська світлиця". Щоб шматок застряв у горлі.

Ганс і Гретхель по-чортківські. "Лемківська світлиця". Щоб шматок застряв у горлі.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник