Координати: 51°40′29″ пн. ш. 33°54′48″ сх. д.
Перша згадка в документах: 1152 р.
Населення: 36 100 (2005)
Телефонний код: 054 44
Відстань до Сум: близько 147 км
Сайти про місто: hlukhiv.com.ua
users.iptelecom.net.ua/~dybkov/M/PHOTOG/FILMS/GLUKHOV/glukhov.htm
Ще коли татаро-монголи спустошили Чернігів, у Глухів на річці Есмань перебрався чернігівський єпископ. А в середині ХІІІ ст. місто стало центром Глухівського удільного князівства, васала Золотої Орди. Наступна важка віха історії Глухова – 1352 рік: тоді чума винищила лель не всіх мешканців міста. А далі – провінційна тиша аж до XVIII ст. Саме в Глухові осатанілий від люті за зраду Мазепи Петро І збирав у 1708 році козацьку старшину. Тут обирали нового гетьмана, тут 5 січня відбулася «заочна» страта Івана Мазепи, тут гетьману оголосили анафему. Новим гетьманом Лівобережної України 6 листопада 1708 року було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського. Столицею нового гетьмана став Глухів.
В 1738 р. в Глухові було засновано школу півчих (в її хорі співав Григорій Сковорода). Місто було добре фортифіковано. Замок Глухова не змогла взяти в 1663 р. армія польського короля Яна Казиміра. Обнесене земляним валом, мало чотири брами, ратушу, будинки козацької старшини – та більшість укріплень зруйнувала пожежа 1748 р. Відбудовувати Глухів по запрошенню Кирила Розумовського прибув архітектор з Петербургу Андрій Квасов. Майбутній геній класицизму. У передмісті Глухова Веригіні було споруджено палац гетьмана, у місті - церкву, два пансіоната для дітей шляхетства, бібіліотеку, оперу. Палац гетьмана охороняла кінна гвардія в гарній зеленій формі. В будівлі влаштовували бали, ставили трагедії Шекспіра і комедії Мольєра, витсупали оперні співаки з Італії. Тут була чудова бібліотека, а ще як реліквія зберігався одяг, в якому юний Розумовський пас худобу – гетьман любив показувати ці лахміття високим гостям. Вже після того, як в 1764 р. було скасовано гетьманську систему управління, А.Квасов вибудовав у Глухові для Петра Рум’янцева-Задунайського палац з церквою Різдва Богородиці, оранжереєю, басейнами і каналами в парку, а також триповерхову Малоросійську колегію. Глухів, хай не столиця, та був важливим промисловим і культурним центром. Тут діяв перший в Україні аматорський театр. В ті часи у Глухові виготовляли гармати, дзвони, мідний та бронзовий посуд, цеглу, кахлі, кераміку, чоботи. Нова страшна пожежа прокотилася містом в ніч з 7 на 8 серпня 1784 р. Цей вогонь не лише знищив палаци Розумовського і Рум’янцева-Задунайського, а й поховав на століття славу Глухова, перетворивши його на провінційне містечко. Лише наприкінці ХІХ ст. Глухів ожив завдяки родині цукрозаводчиків Терещенків. Микола Артемович Терещенко став міським бургомістром у 1851 р. і пробув на цій посаді майже два десятиліття. В скромній резиденції Терещенків у Глухові зараз науково-дослідницький інститут луб’яних культур, в ньому навіть створрили сорт конопель без наркотичних речовин. Терещенки вклали у розвиток Глухова неймовірну суму в півтора міліона золотих карбованців. В 1874 р. в місті засновано учительський інститут (зараз це один з найстраніших в Україні педагогічних інститутів), пізніше з’явились жіноча і чоловіча гімназії, лікарня і ремісниче училище. В 1895 р. через Глухів пройшла залізниця.
З 1994 р. в місті діє Державний історико-культурний заповідник. Збереглися Миколаївська церква (1686, XVIII ст., дзвіниця 1871 р. ), в якій відбувалися елекції (посвяти) в гетьмани, невеликий Преображенський храм (1765) та Анастасіївський собор, зведений на пожертви братів Федора та Миколи Терещенків у 1885-1893 рр. у нео-візантійському стилі (архітектор А.Гунн, розписи стін – братів Свідомьских). Зберігся чудовий іконостас з білого італійського мармуру. З інших пам’яток - Київська (тріумфальна) брама (1766-1769, А.Квасов), будинок, де в 1887 р. народився композитор Ю.Шапорін, Вознесенська церква (1770-ті, перебудова 1866 р.). На вул. Войкова діє аматорський «Люсин музей» (приватний музей Людмили Дейнеко).
