English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Вишнівчик
Спотворенний панський маєток вВишнівчику на Чемеровеччині

Це самий потворний маєток Хмельниччини на сьогоднішній день. Полудень 27 червня 2010 р.


Цукровня в Вишнівчику була зведена ще в 1840-х роках. Зараз потихеньку помирає.

Цукровня в Вишнівчику була зведена ще в 1840-х роках. Зараз потихеньку помирає.


Карта

Широта - 49.022, довгота - 26.47.

 

ID цієї сторінки мого сайту - 1500. Півтори тисячі сторінок за неповне десятиліття, не так і мало, еге ж? Час замислитись, навіщо я це роблю. І навіщо ви це читаєте теж. :о)

 

Подивіться на перше фото зверху. Я знаю, що кричу в безповітряний вакуум, без надії на feed-back, але все ж: чи є серед вас, хто бачить ЦЕ, хоч хтось, хто погодиться їхати в дику, жахливу глуш неймовірно паршивими дорогами (фото дороги додається праворуч) щоб побачити ЦЕ на власні очі - лише тому, що ЦЬОМУ вже давненько виповнилося сто років?

Відгукніться, ті, хто згоден. Будете моїми акумуляторами: моїх запасів вже не вистачає.


 Золоті леви як символ українського несмаку

Ленін з облупленим носом виглядає найстарішим аксакалом Вишнівчика

Ленін з облупленим носом виглядає найстарішим аксакалом Вишнівчика

Чимале село цей Вишнівчик - майже 2000 жителів. Відоме з 1493 р. (тоді тут нараховувалось 20 димів, що не так і мало - і називалося село до XVI-XVII ст. Вишневець).

За легендою, кілька століть тому до загубленого у густих лісах сільця прибилися втомлені мандрівники - дівчина і парубок. Попросилися переночувати - їх охоче пустили, а наступного дня на те обійстя поспішало ледь не все село - подивитися на нових людей і послухати їх розповіді. З'ясувалося, що дівчина -  дочка сільського коваля, а от хлопець - княжич зі славетного роду Вишневецьких. Юнак покохав юнку - із взаємністю, тільки от старий князь згоди на нерівний шлюб не давав і прогнав сина з новоявленою невісткою з свого маєтку. Подоляків так розчулила ця розповідь, що вони запропонували юній парі лишитися в селі - і навіть збудували їм хатину. Княжич не цурався мужицької роботи, своїм станом не хизував, а коли батько помер, повернувся з дружиною в родинний замок. А село на честь закоханих назвали Вишнівцем.

 

Занадто плутана легенда, такі придумують краєзнавці з районних газет. Чого там назву довго шукати - вишні, вишні в червні скрізь! Ну правда, вишні у селі є, достатньо смачні, хоча славиться Вишнівчик не так ягодами, як грибами - кажуть, трикілограмові білі гриби в червні 2010 р. в лісах навколо села водилися. Ліси тут мусять бути знатні, вже на Товтрах. Розташоване поселення на потоці Батіжок, між Смотричем і Чемерівцями (і туди, і туди десь по 15 км), але з транспортом засада - автобусів мало. На подолання 55 км від Кам'янця до Вишнівчика забитому вщерть, пітному, задушливому пазику знадобилося 110 хвилин. Квиток в червні 2010 р. коштував 15 гривень.

 

Замість цілої жмені пам'яток архітектури місцевого значення (будинок Журавського, мешкання працівників економії, господарчі приміщення, парк, будинок керуючого лісами Осинського) я побачила розвалини, малоцікаві халабуди - і оббитий вагонкою кілька років тому _палац_. Перед _палацем_ сиділи невідомо звідки притягнулі золоті леви, на фронтоні сяяв тим самим золотом герб: буряк і цифра "1845" - дата заснування місцевого цукрового заводу Марцелем Журовським.  Колись у _палаці_ була заводська столовка, зараз там контора і житлові приміщення. Хто дозволив вкривати пам'ятку архітектури дешевою вагонкою і влаштовувати позолочений звіринець на сходах, не знаю, але зі смаком у нього такі ж проблеми, як і у власника золотих царів звірів. Тьху.

Яким був маєток з самого початку, сказати важко - його неодноразово перебудовували. Відомо, що вмебльовано дім було меблями з червоного дерева, які ще пам'ятали часи, коли Вишнівчик був центром староства (XVII ст.). Зараз поруч стоїть клуб, зведений у 1969 р. до сторіччя Лєніна. При клубі працює бібліотека - навіть в неділю, якщо вірити табличці. Насправді двері зачинені. як не стукала - ніхто не відкрив. Довелося задовільнитися картинною галереєю авторства місцевих школярів.  

Цукровню начебто реконструюють - будуть ропу переробляти на біопаливо. Завод хотіла прикупити "Оболонь" (її керівництво майже земляки вишнівчанам, один з Завадівки, другий десь з Городоччини) - але теперішній власник не погоджується. Селяни буркотять: "Ще не все на металобрухт здав..." А колись на цукровні працювало 729 робітників!

 

Не в кращому стані і житловий будинок при економії: він без вагонки, але й без вікон, стоїть пусткою. Перед ним злий якийсь з вигляду Лєнін з облупленим носом і шкірою. Інтелігенстка краватка і борідка в цьому пеклі несмаку виглядають знущально: ось він, демон Вишнівчика, це з його волі панські маєтки перетворюються на казна що, це йому задувалося дати владу тим, хто найменш за все її вартий...

 

Фотоапарат знову зіграв поганий жарт: за мною спостерігали десятки очей, шепіт "О, кореспондент!" переслідував мене селом. Дідусь ледь не втратив глузд, коли побачив, що я фотографую старий парк - біг за мною з вереском: "Доцю, що ж ти робиш? Навіщо це?" Блін, та я і сама думаю - НАВІЩО? Кому потрібні ось такі мандри виснажливими пазиками, якщо дивитися по-хорошому в селі вже ні на що, і не буде все одно ефекту від того, що я напишу "той, хто оббив будинок Журавського вагонкою - ідіот"? Із задоволення подорожі перетворюються на кару, чи варто воно того?

Парк поблизу нової школи занедбано, в будинку управляючого лісами Осинського немає шиб, оранжерея і стайня вже давно не існують. Нова церква - нещасне дітище бідацтва, з непропорційними цибулинами верхів, з аляповато-яскравою іконою над входом.

Єдине, що вразило в Вишнівчику - розгядаючи на повний екран одне з фото села, помітила на закинутому великому будинку чеканку із звабливою дівчиною і мужиками на возі. Що це було?


 З історії Вишнівчика

Це не музейна вітрина, а розвалена хата в центрі села

Це не музейна вітрина, а розвалена хата в центрі села

За більш достовірно виглядаючою легендою, колись через ліси в Медоборах їздили за сіллю чумаки. На відпочинок зупинялися біля ставків з чистою водою. Так як чумакували влітку, на вечерю ласували вишнями та черешнями. За кілька років кісточки з вишень проросли навколо ставу, розрослися садами. Звідси й назва. А то князі якісь, фе.

В урочищах Домбровка і Озеро поблизу села було знайдено артефакти трипілсьької культури.

У 1565-1583 рр. місцеві землі орендував магнат Лянцкоронський, в XVII ст. на зміну йому прийшли Гербурти.

Відомо, що в Вишнівчику здавна (як мінімум з 1530 р.) була дерев'яна церква Різдва Богородиці - на місці більш старої була зведена нова однокупольна, з дубів (у 1739 р.). Кошти зібрали парафіяни і староста Андрій Вардинський. Храм ремонтували у 1873-1874 рр. на кошти поміщика Євгена Журавського (польські джерела подають прізвище як Журовський). Зараз вище цукровні видно муровану одноверху святиню, ще одна, теж присвячена Різдву Богородиці, святиня стоїть при дорозі на Чемерівці. Про неї я писала вище.

Коли Вишнівчик у 1793 р. відійшов до Російської імперії, ці землі дісталися полковнику Грибовському, який швидко відпродав маєток Людвику Раціборовському - ще в кінці XVIII ст. Дочка Людвіка одружилася з Марцелем Журовським, так село відійшло до цього роду.

Коли в 1845 р. з'явилася цукровня, навколишні поля перетворилися на царство буряків. Діяла винокурня. Власник цукровні Журавський мав понад 3000 десятин полів і 2101 десятину лісу, але в Вишнівчик навідувався нечасто, тож селяни весь свій гнів виміщали на економах. Коли жителі на поч. ХХ ст. прийшли до садиби Осинського вимагати переділу лісу, лісник закрився у будинку і відкрив вогонь по селянах. На заводі працювало 200 робітників. У 1906 р. в селі було чи не більше жителів, ніж зараз - 1979 осіб. З 1908 р. діяла однокласна школа.  

Маєток Альфреда Журовського розгромили місцеві у вересні 1917 р. Посильну допомогу в погромі їм надали солдати: дісталося й заводським складам, і лісу.

В 1918 р. австро-німецькі війська за наказом генерала Хелленса вивезли з вишнівецької цукровні більш як 20 тисяч пудів цукру. Після громадянської війни завод відновив роботу аж в 1926 р. В роки колективізації було прокладено вузькоколійку до станції Лісоводи.

Ще рах постраждав цукровий завод в роки Другої світової: в 1943 р. місцеві партизани висадили в повітря котельню і ешелон з цукром, зруйнували вузькоколійку. Наскільки зрозуміла, більше її не відновлювали. Завод же відновили - у 1944 р.




Вишневчик Чемеровецкого района Хмельницькой области

Панорама Вишнівчика


Архівне фото маєтку Журавського не дуже виразне

Архівне фото маєтку Журавського не дуже виразне


Став в Вишнівчику колись
Wisniowczyk, staw

А став з острівцем не дуже змінився.


Дороги Чемеровеччини

Дорога до заводу і маєтку



Вишнівчик. Парк було закладено в ХІХ ст.

Парк було закладено в ХІХ ст.


Тотемний звір вишнівчан: золотий безглуздий лев.

Тотемний звір вишнівчан: золотий безглуздий лев.


Герб з буряками, теж з чистого золота.

Герб з буряками, теж з чистого золота.


За клубом - літня естрада

За клубом - літня естрада


Мундіалю назустріч.

Мундіалю назустріч.


Хата в Вишнівчику

Що це?


Господа Осинського
Господа Осинського

Господа Осинського


Негармонійна церква

Негармонійна церква


Будинок економів.

Будинок економів.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник