English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Василів
В'їзд у Василів натякає на літописність і прадавність місця.
Vasyliv В'їзд у Василів Vasilău

Літописний Василів (з моєї книги "8 мандрівок Буковиною")

Від Кулівців всього кілька кілометрів асфальтованої дороги до літописного Василева (1,5 т.ж.), зараз села, а колись великого руського граду над Дністром. От де рай для археологів! Адже місто біля впадіння Серета у Дністер згадує вже Галицько-Волинський літопис під 1230 роком. Тоді якраз з-під Галича, де оборонявся князь Данило, відступав з своїм військом угорський монарх Бела — і «оттоуда же поиде король ко Василеву и переиде Дньстрь и поиде ко Проуту».

 

Археологи взялися тут до роботи ще наприкінці ХІХ століття. Відомий дослідник Буковини, професор Чернівецького університету Раймунд Фрідріх Кайндль заклав кілька розкопів літописного граду в 1899-1900 роках. Михайло Грушевський чи не першим з істориків вірно локалізував місцезнаходження літописного Василева — не без допомоги досліджень Р.Кайндля. Мріяв побувати тут видатний львівський археолог Ярослав Пастернак, дослідник давнього Галича, але в 1930-х роках румунська влада ставилася до підтверджень давньої слов’янської історії Буковини вкрай вороже — і вченому було заборонено навіть в’їжджати на Чернівеччину.

 

В 1948 році та 1958-59 рр. експедиція Чернівецького краєзнавчого музею під керівництвом Бориса Тимощука додала до віку Василева ще кілька століть і виявила в південно-східній частині села фундаменти білокам’яної церкви початку ХІІ століття. В 1980-х роках справу своїх попередників продовжив Б.П.Томенчук, який віднайшов рештки городищенської церкви в урочищі Замчище, кілька гончарних печей та декоративні плитки з зображеннями орлів та оленів.

В 1995-97 рр. в Василеві працювали члени Буковинського центру археологічних досліджень, яким вдалося віднайти над Дністром житло-напівземлянку VIII-ІХ століть, що підтвердило версії про ще більш давнє походження міста. Ще одна напівземлянка, але датована вже межею XIV-XV століть, дала змогу датувати занепад Василева. А ще з’явилася версія, що град свого часу розташовувався на обох берегах Дністра, поблизу переправи. Сьогодні можна впевнено стверджувати, що Василів — чи не найкраще досліджений археологічний об’єкт Чернівеччини. 


З’ясувалося, що в часи розквіту у Василеві мешкало 20-40 тисяч жителів. Був у Василеві часів Київської Русі і укріплений частоколом та ровом 
дерев’яний замок-дитинець (зараз маємо хіба топонім — урочище Замчище в північній частині Василіва). Була пристань на Дністрі, де зупинялися човни, що везли з Нижнього Подунав’я в Галичину, а з Галичини у Візантію сіль, парчу, прикраси та вино. Гирло Серету відкривало шлях до князівської Теребовлі. Було не менш як 12 церков (селяни називають і більш астрономічні цифри: 70 храмів), від яких археологам залишилися хіба сліди фундаментів та тонка цегла-плінфа, яку рік за роком виорюють на своїх городах місцеві жителі.

Давній хрест
Давній хрест. Василів Заставнівського району

Ще б пак: площа давнього міста набагато перевищує площу сучасного села. Навіть легенда про те, як троє в’язнів намагалися утекти з василевського замку, змайструвавши дерев’яні крила і кинувшись з стін твердині, все ще живе в народній пам’яті.

І про церкви перекази збереглися: начебто найбільший храм стояв в посаді, в теперішньому урочищі Глинище на мисі Хом, і мав понад 30 метрів у висоту. З його бані можна було за сприятливої погоди побачити навіть Городенку. А це не менш як 30 кілометрів! Тому ще один варіант легенди про трьох втікачів на дерев’яних крилах каже, що були то майстри-зодчі, що прибули аж з Візантії звести такий велетенський диво-храм — і яких не хотіли відпускати з міста, щоб, бува, не повторили свій шедевр у сусідів. Найдивніший варіант переказу чомусь пов’язує будівництво святині з відвідинами Василева австрійською імператрицею Марією-Терезією, яка начебто хотіла звести велетенську церкву на подив всьому світу, а коли майстри погодилися виконати її бажання, перелякалася, що вони зможуть звести в іншій державі ще вищий храм — і наказала слугам прибрати риштування від новозведеної церкви. За легендою, один з майстрів долетів до сусідньої гори, інший — до Городища, а третій впав під церквою (схоже переповідають про замок у Бучачі). Та наймоторошніша легенда розказує про те, як в стіні храму майстер-будівничий, захльобуючись сльозами, замурував свою дружину — начебто інакше йому не вдавалося закінчити свою роботу.

Поруч з святинею був, природно, цвинтар. Про те, що легенда має під собою тверду основу з фактів, зараз нагадують велетенські кам’яні хрести, що видніються на верхівці глиняного мису над рікою. На багатьох хрестах все ще помітні кириличні написи. Інші сільські топоніми — Городище, Торговиця, Монастирище, Мури — теж наводять на роздуми про неперервність пам’яті. А патріотично налаштовані селяни навіть впевнені, що саме ченці з Василева, який спустошила татарська орда, переселилися з Дністра на Прут — і заснували Чернівці…

 

А земля села щедро підгодовує легенди, час від часу даруючи мешканцям уламки старовинних речей, кам’яні саркофаги, а у 1821 р. навіть скарб з 20 срібних, скляних та мідних прикрас ХІІ ст. Хай прикраси й не золоті, та для вчених вони на вагу золота: ось які підвіски-бубонці та скроневі кільця носили давні буковинці, ось якими нашивними бляшками прикрашали свої шати. На Городищі вдалося віднайти бронзову булаву з шипами. Хто знає, може, колись вона належала місцевому князю? А ще майже кожен місцевий житель натикався у землі на кістяки: багатотисячне місто мало великі цвинтарі. Особливо багато таких знахідок буває після сильних злив.

Храм, що без слів свідчив про високий статус літописного міста, простояв недовго: татаро-монголи були першими його руйнівниками, а в другій половині XVII ст. їхню чорну справу продовжили турецькі яничари. (До речі, про османців ходить в селі ще один переказ: начебто поблизу села турки звели фортецю, з якої до села вів підземний хід). Та остаточно розібрали храм самі мешканці Василева, коли у XVIII ст. перетягнули волами до нової церкви древній престол, а рештки стін продали на будматеріали мешканцям села Добринівці. Уявити собі, як виглядала святиня в ХІІ ст., можна за реконструкцією історика видатного дослідника Григорія Лонгіна: храм був подібний до старовинного князівського собору св. Пантелеймона в Галичу (зараз село Шевченкове Галицького району).

В 1992 р. в урочищі Замчище було встановлено пам’ятний камінь та хрест — на честь 600-річчя першої писемної згадки про Буковину. Зі збережених пам’яток відзначимо хрестовокупольну церкву Різдва Богорордиці, яка датується 1835 роком.

За легендою, жителі міста над Дністром славилися своєю веселою вдачею, тому й назвали своє місто Веселівом. Пізніше начебто назва трансформувалася у Василів. Хоча мало веселого в усвідомленні того, як Час змінює долі міст і сіл. А у Василеві це відчувається особливо гостро.




Храм Різдва Богородиці (1835) - головна архітектурна домінанта Василева.
Храм Різдва Богородиці (1835) - головна архітектурна домінанта Василева.
Дзвіниця церкви Різдва
Дзвіниця церкви Різдва у Василеві над Дністром
Один зі старих цвинтарів
Old cemetary in the village of Vasyliv
Старый крест в селе Василев над Днестром
Хрест на старому цвинтарі
Василів. Хрест на старому цвинтарі
Навколо церкви багато хрестів
Церква, село Василів на Дністрі
Старі хрести у Василеві

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник