English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Успенський монастир під Бахчисараєм
Успенський монастир, 1907 р.

Карта

Якби не неймовірна природа, я б про це місце б взагалі не писала - занадто якесь... про-московське, православне аж по вінця. Не на мій смак. А от природа...

Саме в цьому місці з'єднуються чотири ущелини: Чурук-Су, Марьям-дере, Ашлама-дере (Биюк-Ашлама) та балка Осіпова (Кучук-Ашлама). Тут, на кінцевій зупинці бахчисарайської маршрутки, біля сувенірного базару та помпезного сучасного туркомплексу "а ля Тисяча й одна ніч", для багатьох починається знайомствто з кримськими печерними містами - неймовірно цікавою сторінкою... сказала б - історії, але ж ті стародавні печери все ще використовуються людьми: в одних облаштовані клуні, в інших живуть бомжі та хіппі... Та повернімося на зупинку. Праворуч відкривається ущелина Марьям-дере. Нам туди.

Відчуваєте в назві Марьям-дере присмак імені "Марія"? Так, саме від богоматері походить назва цих глиб та проваль. Адже мусульмани теж вшановують діву Марію - для них вона матір пророка Іси ібн Марьям. Християни дещо кращої думки про цю міфічну жіночку.

І табір, і дивний будиночок.

Попереду підйом, але він не лякає: м'який, податливий, такий подолає і дитина, і старець. Навколо, як гриби з-під осіннього листя, виглядають з-під скель дивні будиночки. Здається, замість даху в них - велетенські брили каміння. В долині розбили наметовий татбір туристи. Вже о восьмій ранку квітневого дня підйом до монастиря та Чуфут-Кале надто людний: маса бусів, маса автобусів, натовпи паломників і туристів, закличні верески продавців купити в них шапочку-караїмку... Популярне місце.

А виник монастир тут, за припущеннями вчених ХІХ століття (припущення мали основою маловірогідні події, описані в "Житії Стефана Нового", де начебто Крим було названо Готією низинною, придатною для іконошанувальників), в VIII-IX ст., коли з Візантії (всього лише з-за моря) почалася масова еміграція ченців-іконошанувальників. Імператор цих мракобісів не жалував - ось і подалися вони за Понт кидати понти на таврійській землі. Сучасні дослідники над цією версією можуть хіба посміятися: характер забудови Успенського монастиря та його братів в Криму (Шулдан, Чілтер-Мармар, Качі-Кальон) нічим не нагадують методи і способи візантійських монахів. Де загальні приміщення-гуртожитки, що це за індивідуальщина з персональними кельями? Не було в Візантії такого! Так будували після Х сторіччя. І потім, ну який Крим "низинний"? Де ви на ПБК низини бачили? Готам назва "Готія", може, й лестила б, але істина дорожча: Готія, цілком собі низинна, розташовувалась в гирлі Дунаю. Це не Крим.

Мало доказів? Є ще один: на той час християнство в Таврії було поширено не дальше кількох кілометрів за Херсонесом. Інша частина півострова бунтівниками від віри не славилася.

Частина монастирських приміщень

Археологи тут теж часом бувають. Ніяких знахідок того періоду не виявлено. Переконливо, га?

А якщо згадати факт, що в ІХ ст. в Криму був Хазарський каганат, який до християнства ну ніяк не належав, радше до іудаїзму (ним була захоплена правляча верхівка каганату, в той час як багато хто з жителів був цілком собі язичником - і радів з того), то версія про VIII століття розсипається карточним будиночком.

Так що версія про заснування монастиря в ХІІ ст. здається більш вірогідною.

Ну помолодшав монастир на пару сотень років, що з того? Все одно має чим похвалитися: в часи турецького господарювання в Таврії, коли всі інші християнські кляштори закривалися, Успенський - єдиний! - продовжував свою діяльність. Майже подвиг.

 


 "Несокрушимый и легендарный"

Келія в скелі.

Легенди тут народжувались з такою інтенсивністю, неначе місце медом намазане. Вже в XVII ст. ходив переказ, що жив колись в цих краях жахливий змій, що пожирав людей та тварин. Греки та генуезці, які населяли цю прекрасну землю в ті часи, звернулися з молитвами до богородиці, благаючи її заступитися, допомогти. І одного разу хтось помітив високо на скелі палаючу свічку. До чудесного місця почали довбати в скелі сходи, а коли добралися туди, то побачили ікону, біля якої лежав мертвий змій. Так і народилася ще одна святиня в Криму.

 Є ще одна легенда. За нею, пастух місцевого князя, Михайло, блукаючи скелястими місцями, натрапив на чудо-образ в горах. Сталося це 15 серпня (за старим сттилем). Повідомив про це свого господаря, а той забажав привласнити ікону. Та скільки б не забирав її собі, ікона щоразу поверталася на своє місце (таке саме розповідають про багато інших ікон). Думав князь, думав, і надумав: треба для образу спорудити храм - і саме на обраному самим образом місці! А присвятити святиню вирішили на честь дня її знаходження - християнському святу Успення.

Є ще одна легенда, класична для Бахчисарая: начебто перший кримський хан Хаджи-Гірей, майбутній засновник династії, звернувся до богородиці по допомогу в боротьбі зі своїми суперниками - і в якості подяки поставив товсту свічку перед її іконою. Віск для гігантської свічку хан купив на гроші, отримані з продажу двох найкращих скакунів. Спадкоємці хана традицію ставити богородиці свічку підтримували...

Цікава легенда, та тільки жив Хаджи-Гірей в XV ст. Пізно трохи. Хоча й плюси в останнього переказу є: він може бути відображенням допомоги християн Таврії в боротьбі хана з ворогами. Адже штаб-квартира кримських ханів була тут, поруч - в фортеці Кирк-Ор (Чуфут-Кале), з протилежного боку ущелини.


 Від резиденції митрополита - до пустки... і назад

Класичний вид монастиря. 29.04.2006

Наприкінці XV ст. Успенський монастир став резиденцією митрополита, центром православ'я в Криму. Його згадує "Книга Великого Креслення" (XVI ст.), інші документи тієї епохи. Московити вже тоді збагнули, що мати своїх людей в Криму не завадить - і щедро спонсорували монастир грошима. Всі посли з Московії до кримського хана обов'язково відвідували Успенський скит. Монахи теж були не ликом шиті - і в скрутні часи знали, з кого можна взяти трохи копійок: в 1596 р., скажімо, в Москву відправився монах Пасхалій - за "милостинею".  

Стратегічно важливим став монастир і в 1778 р., коли відбулося переселення  більш як 31 тисячі християн з Криму в Північне Приазов'я. Організацією процеса керував генераліссімус О. Суворов, і саме Успенський монастир він обрав в якості ідеологічного центру. Допомагав процесу і останній готський митрополит Ігнатій. Виселенці з Мальям-даре засновують на новоосвоєних землях місто Маріуполь - все так само назване на честь Марії... Туди ж відправилася й найбільш шанована ікона богоматері. Образ загинув в роки Другої світової війни.   

Після виселення християн монастир знелюднів, почав руйнуватися. Коли його побачив в 1786 р. французьський мандрівник Жильбер Ромм, йому стрівся лише один монах, а наприкінці XVIII ст. в печерних келіях вже й ховсім не було жителів.

Трохи покращилась ситуація в середині ХІХ ст., коли тут почалися реставраційні роботи: Росія отримала населений іновірцями Крим і вирішила, що було б непогано привабити на ці землі трохи християнського люду. Архієпископ Херсонський і Таврійський Інокентій посилає навіть в Синод доклад "Про відновлення древніх святих місць по горах кримських", де недвозначно натякає, що християнські монастирі "благотворно" могли б вплинути на татарів-мусульман.  

Так виглядали келії в 1970-ті

15 серпня 1850 р. відбувається урочисте відкритття Успенського монастиря - повторне. В наступні кілька десятиліть тут вирубуються нові келії, облаштовуються старі, а також будуються три церкви. Скелі розписують образами святих. Кількістть ченців зросла до 30 чоловік, а храмів - до п'яти. Найдавнішим з них був власне Успенський, на половині висоти скелі. Ну, он на фото поруч видно. Ще були: церква св. Марка, теж печерна (1859), св. Костянтина і Олени (1857), на протилежному боці ущелини - храм Юра-Змієборця (1875). На нижній площадці при дорозі на Чуфут-Кале будують в 1896 р. храм Інокентія Іркутського.

Після громадянської війни (1922) монастир знову закрили, будівлі розібрали на каміння. Під час двох військових кампаній (Перша оборона Севастополя, 1854-1855, та Друга світова, квітень-травень 1944 р.) в келіях монастиря облаштували госпіталь.

В 1992 р. скит повернули церкві. Ремонтом роботи, які велися тут протягом кількох років, назвати важко: радше повна відбудова. Тепер там, де чорніли келії-печери, видно стіни з вікнами - будинки і будинки, історією від них і не пахне. А шкода.

 

За матеріалами книги "Печерні міста Криму" Сергія Харитонова.

 

В 2004 р. навколо монастиря кипіли пристрасті: Медждіс та голова райгоспадміністрації Бахчисараю Ільмі Умеров просять скит повернути 13 соток землі, яку планується передати під ринок поруч з монастирем. Зроуміло, що ченці на таке не погоджуються. Земля, додамо, монастирю по закону не належить. 24 березня того ж року близько ста активістів Меджліса вимагали повернути те, що ченцям не належить.

Крім того, співробітники історико-культурного заповідника в Бахчисараї виступали за виселення монахів з території, що належить заповіднику. Як я їх розумію! Архимандрит Сілуан віддавати не своє (а саме Успенський храм, дзвіницю, будинок намісника з 1850 р. та старий цвинтар) не збирається. Наглість московських попів - річ вже настільки звична, що стала хрестоматійною...


 Ще картинки:


Криниця.
Старовини тут лишилося мало...
Хоча дещо збереглося...
А звідси починається шлях в монастир.

Фотографувати цю мозаїчну криницю, звичайно ж, не можна. Як і все інше. Блін, в православних якісь дивні відносини з фотоапаратами... Щось нове, щось старе, щось блакитне, щось позичене. А звідси починається шлях в монастир.


 Найгарніші фото Успенського монастиря, які я бачила:

Успенський монастир. Фото - Я. Кузнецов
Успенський монастир. Фото - Я. Кузнецов
Успенський монастир. Фото - Я. Кузнецов

Автор цих фантастичних світлин - Ярослав Кузнецов. Заздрю шалено.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник