Але вивчати відстань до гори я буду потім - поки що мене з шляху до замку збивають дзвони. Йду на звук. виходжу до велетенської як на невелике місто готичної храміни.
Як і більшість каталонських старих храмів, ульдеконський костел св. Луки зведений з масивних кам'яних блоків - і цю первинність, грубість матеріалу демонтрує сміливо, не ховає за штукатурками і облицюваннями. А однонавна простора святиня дійсно стара - вже в ХІІІ ст. на цьому місці стояла маленька святиня. Будівництво нині існуючого храму тривало з 1373 по 1421 рр. На традиційну манірну французьку готику храм в Ульдеконі схожий мало - хіба стрільчастими вікнами і вітражною розою. Масивні контрфорси мають небагато спільного з витонченими аркбутанами. Це готика, звичайно, але більш приземлена, простіша, провінційніша.
У XVIII ст. до основного масиву костелу було добудовано каплицю. (В ній біля входу стояв обігрівач - +14 у січні для Іспанії, напевно, цілком собі мороз).
В такому старому храмі очікуєш на чудовий і антикварний вівтар. Але треба знати історію країни: анти-церковні бунти 1936 року поліхромний дерев'яний вівтар св. Луки не пожаліли - як і сотні інших. Вдалося врятувати деякі образи вівтаря (XVI ст.), зараз вони прикрашають стіни собору (Трійця розмірами 3 на 2 м, коронація діви Марії, 390 на 330 см, успіння Богородиці, 392 на 335 см). Висять високо-високо - щоб анархісти-соціалісти знову не взялися їх палити. А соціалісти в Ульдеконі, виходячи з графіті, таки є.
Надзвичайно ефектна споруда стоїть на площі напроти костелу - це модерністський Народний Дім (Casa de la Feligresa), зведений учнем А. Гауді Сезаром Мартінеллем (Cèsar Martinell i Brunet), аж занадто яскрава варіація на тему тюдорівської готики.
Трохи далі по тій самій вулиці - Каса де ла Віла (Casa de la Vila) з гарним патіо. Напроти неї - споруда, яка відразу вгадується як сакральна, але зараз це - будинок культури (casa de cultura). Не лише в нас переробляють церкви на спортзали, бачите! Для таких от нових потреб старого приміщення його в 1991 р. грунтально перебудували. Колись це був монастирський костел св. Розарію, зведений якраз в епоху, коли мода на бароко швидко змінювала нова течія - неокласицизм. А в самому монастирі Санто-Домінго зараз міський зал. Схоже, процент віруючих в Іспанії значно менший за якийсь тернопільський чи бережанський. Іспанії можна позаздрити.
Є в місті й кілька інших модерністських будиночків (особливо сподобались два - з сільгосп-майоліками на балконі і з обрамленням фасаду з дикого каменю), модерністський театр, кілька пам'ятників місцевим уродженцям, крихітний храм Івана Хрестителя (Església de Sant Joan Baptista de Les Ventalles)...
Замок... Замок ще й за річкою Ла Сеньєю, а не просто на горі. Річка - кордон між гордою Каталонією і Валенсією, рисово-апельсиновим раєм. Твердиня, схоже, має ще мавританське коріння (принаймні її кругла башта). Більша башта - з часів госпітальєрів. Коли християни посунули мусульман з долини річки Ебро в 1148 р., замок відійшов родині Монткада з Тортоси, а з 1173 р. - до ордену госпітальєрів (іоаннитів).
Хоча головний туристський об'єкт в Ульдеконі - не замок і не храми, а червоно-чорні нескельні малюнки в чудовому стані (6000 - 5000 років до н.е. і ІІ - І тис. до н.е.), які з 1998 р. - у списку світової спадщини ЮНЕСКО. Відкрили їх 31 березня 1975 р. Сцени погоні за оленем, людські фігурки і так далі. В печери водять екскурсійні групи. Правда. вони не зовсім у місті, а в 3,5 км від нього по дорозі на Тортосу, біля скельного монастиря. Мені їх побачити було неможливо - в понеділок (а я була в Ульдеконі в понеділок) тури не водять. І всі-всі музеї країни закриті.
