Отже: в Сколівських Бескидах, зовсім недалеко від могутньої скельної Тустані, на висоті в 900 метрів над рівнем далекого звідси моря лежить місце з живильною водою. Принаймні головний лікар курорту в живильних і молодильних якостях східницької мінералки впевнений. Але ж ми не про мінералку, а про архітектуру, правда?

З цим все гірше. 

Колись у давньоруські часи тут було поселення з назвою, котра заставить надовго задуматися українських та російських нуворішів - Золота Баня. (Це значно масштабніше за золоті унітази, погодьтесь). І Золоту Баню, і Тустань зруйнували вояки хана Батия в ХІІІ столітті. За легендою, ті, хто пережив татаро-монгольську навалу, сходилися в долину річки Стрий, щоб починати життя заново. Звідси й Східниця, яку документи вперше згадують вже у XIV столітті. 

За Середньовіччя тут був замок - на місці неоковирної, дикої якоїсь православної церкви (хоча вона стоїть на місці досить гармонійного дерев'яного костелика початку ХХ століття). Від фортеці залишилося замчище - вали все ще чітко прослідковуються, але зацікавити можуть хіба вже зовсім схиблених на фортифікаційній археології (в мене в таких випадках критерій простий: порадили б ви відвідати це місце туристу з Італії чи Бельгії? Якщо ні, подумайте, може, воно не таке вже й офігенсько-цікаве?). 

В 1648 році власник східниці Самуель Цебровський покарав непокірних селян, які під приводом якогось Габруха і під враженням від Хмельниччини спалили маєток Цебровського і розтаскали його майно. 

Нафта стала чорним золотом ХІХ століття, а до того місцеві промишляли зрозуміло чим - деревиною, що ж ще є в Бескидах. 

Як зараз в Східницю тягнуться спраглі здоров'я, так наприкінці ХІХ століття сюди тягнулися хлопи зі Східної Галичини. Чи то збідніли їхні городи, чи просто праця на нафтових промислах видавалася більш вдячною за сільське господарство, та саме тоді тиха сільська Східниця почала оживати. Але звірячий оскал капіталізму тоді був таким же, як тепер: де нафта, нам гроші, де гроші, там гарні зарібки, де гарні зарібки - там ціни летять угору ще швидше, ніж злітали у вечірнє небо Східниці повітряні кулі. Тільки я не знаю, навіщо я переповідаю вам про жахи 1897 року: люди в бараках, ціни на харчі нелюдські, робітники все прибувають, соціалісти клеймлять іудеїв-власників корчмів за заламування цін... 

Ми ж не про це. Ми про архітектуру. Тому залишилося згадати про церкву за проектом В.Нагірного у центрі села, ратушеподібний будинок адміністрації - і жахливі, повністю позбавлені смаку готелі і санаторії, які ростуть тут мухоморами після грибного дощика. 

Ну і все. :о)