English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Люботин (Гиївка)
Рештки колишньої величі. Розчавлені безгосподарністю і часом.
Палац в Люботині.
Службовий корпус палацу. Люботин (Гиївка)
Архівні види станції Люботин
Lyubotyn (Люботин, Lyubotin) is a city in the Kharkiv Oblast
Lubotyn - miasto na Ukrainie w obwodzie charkowskim, 24 tys. mieszkańców

Карта

Координати: 49°56′54″ пн. ш. 35°55′46″ сх. д.

Садибний будинок князів Святополк-Мірських згорів 1 серпня 2015 року. На той час споруда (вул. Хижна, 16) вже давно не використовувалась (про що текст нижче). В соцмережах пишуть про підпал. 

 

До Харкова трохи більше за 20 км. Люботин - чималий транспортний вузел Слобожанщини. Реєстр національної спадщини услужливо підказує, що в місті, окрім вокзалу, є ще й стара панська садиба. Що ж, поїхали - пошукаємо.

Жах

Таким я пам'ятала службовий корпус садиби

Ви знаєте, я перед подорожами стараюся очистити голову від будь-яких візуальних образів, пов'язаних з метою поїздки: мені цікаво відкривати, а не відвідувати. Та перед поїздкою в Люботин я чудово пам'ятала картинку з старого путівника Україною - знаєте, синя така товстенька книга, видана в 1994 р.? Одноповерховий будиночок літерою Г, з напівкруглою центральною частиною. Класицизм. А ще вичитала, що сам палац має риси неоготики. Якісь собі очікування в мене були. Хто ж знав, що на Харківщині до нечисленних пам'яток області ставляться ТАК...

 

Електричка привезла нас з галасливого Дня Харкова в тихий Люботин. Кілька опитаних на вокзалі тітоньок пояснили, що треба нам в Гиївку, це присілок Люботина. Автобусна зупинка була поруч. Розклад повідомляв, що ми якраз вчасно: бусик от-от відійде. Натовп майбутніх пасажирів ховався в автобусному затінку, бо більше прохолоди в цей спекотний серпневий день знайти було ніде.

Палац, вид з тилу. Жухла трава.

...За 40 хвилин з'явився водій з каністрою бензина в руці. Нарешті поїхали. Плутані вулички, одноповерхова забудова, спека. Наша зупинка.

До колишнього дитячого санаторію - он туди, вгору. Через квартал сільської забудови бачу пам'ятник загиблим в роки Другої світової війни, далі починається щось, що з великою натяжкою можна назвати парком.

Як там чотиритомник пише? "Парк, початок ХІХ ст. Створювався на протязі всього ХІХ ст. на базі існуючої дубрави. Парк - пейзажного типу. (Від себе додам, що якщо який художник і захоче малювати тут пейзажі, то хіба пост-апокаліптичні картини) Композиційна схема складається за принципом ефективного виділення і підкреслення поодиноких дерев і окремих груп, створення галявин. Планування виконано з максимальним використанням особливостей рельєфу місцевості і відмічається глибоко продуманним взаємозв'язком всіх елементів паркового пейзажу - зелених насаджень, галявин і водойм. Площа парку - 26 га".(Том 4, ст. 117).

Не вірте чотиритомнику. ЦЕ словом "парк" назвати важко.

Палац князей Святополк-Мирських

Центральна частина палацу
Центральна частина палацу

За чахлими анчарами... е-е-е... деревами з'являється сіра тінь якоїсь споруди. Палац.

Збудований баснописцем  В.Г.Масловичем, куплений княгинею Святополк-Мирською

Якщо б я не знала, що ця споруда нараховує без малого 200 років, в житті б не повірила. Перший садибний будинок виник тут ще в 1815-1820 році, в 1840-х роках на його основі було збудовано комплекс, який так-сяк зберігся в Гиївці й понині.

Будували князі з розмахом, поєднавши модний на початку ХІХ ст. класицизм з нео-готикою 1830-1840-х років. Свіжіший "тренд" наганяв моду-попередницю. Не знаю, яким був палац до перебудов радянських часів, які перетворили садибу на дитячу напів-тюрму. Планування - це збереглося практично без змін: витягнутий по повздовжній осі з заходу на схід будинок складається з двох двоповерхових корпусів, що у плані нагадують літеру "Г". Корпуси поставлені витягнутими частинами паралельно один одному на відстані в 43,9 м. З'єднані частини палацу одноповерховою критою галереєю з підкреслено підвищеною центральною частиною. Тут колись був зимовий сад та оранжерея, а зараз гуляє вітер.

План палацу в Гіївці

В 1870 році оранжерею перебудували під портретну галерею, ще пізніше тут влаштували житлові приміщення. Під кінець ХІХ століття та на початку століття ХХ палац почав важчати, приростати прибудовами.

Далі була націоналізація. Споруду не знищили - вже добре. В 1929-1930 роках її капітально перебудували. В той самий час замість печей, що опалювали маєток, встановили центральне опалення. Друга світова палац не пожаліла, та будівлю швидко підняли на ноги в 1946р.

Планування - коридорне, з одно- та дво-сторонніми розміщеннями житлових кімнат - якнайкраще надавалося для влаштування тут якогось дитячого закладу. Так і зробили.

Щоправда, я так і не зрозуміла, як давно інтернат виїхав з Гиївки.

Принц і жаба. Люботин.

Під західним корпусом начебто зберігся підвал зі склепінчастим дахом - та зараз палац стоїтть такою страшною руїною, що лазити всередині щось досліджувати я побоялася.

Про колишню неоготику зараз нагадують лише стрільчасті вікна - і все. Жодного іншого елементу декору споруди знайти вже не вдасться.

Про те, що якийсь час споруду використовували діти, нагадує міні-стадіон з тилу палацу та рештки скульптур в високій сухій траві. Іван-царевич приречено закляк перед кам'яною жабою. Цілуй її, не цілуй - принцеса не з'явиться. Дивись на палац, не дивись - відчуття, що ти знаходишся поряд з видатною пам'яткою архітектури не з'являється. З тильного боку палац взагалі справляє над-гнітюче враження. Галерея, що з'єднує два корпуси, втратила будь-які риси старовини. Скажіть мені, що це збудували в 1987 році - повірю, а чого б ні? 

Службовий корпус

Руїни службового корпусу. 1820р.

А де ж ротонда, яку я пам'ятала з ілюстрацій? Дивно, але на шляху до палацу я проминула її, навіть не помітивши - ну, розвалина й розвалина... Лише поітм придивилася: оппа, так це ж ВОНО!

Ротонду збудували в 1820-х роках, одночасно з побудовою прото-палацу. Тут відразу планувалося розмістити контору садиби. В 1870-х роках в конторі-ротонді пробили другий ряд вікон і прибудували два крила під прямим кутом. В 1935 році сталася пожежа, після якої одне з крил перебудували.

Ще одна мала місце зовсім нещодавно, її наслідки видно на фото поруч.

Колони на фасаді - спрощений тосканський ордер. Всередині подекуди помітні залишки ліпнини. Подекуди.

"В ротонді двусвітний зал". Це я чотиритомник цитую. Ага, зал. Злапавши аборигенку, я почала розпитувати, що сталося, де дах, чому все так кошмарно? Колись тут був клуб. Даху немає років три, господаря немає взагалі, що сталося - вона не відає. Страшно від такого - на Харківщині архітектурних пам'яток дуже небагато, і от так до них ставитися???

Миколаївська церква

Миколаївська церква в Люботині

Храм знаходиться на протилежному березі чималого ставка на річці Мерефа.

 Досить традиційна архітектура, але річка внизу творить диво, створює з типового проекту майже шедевр.

 Збудовано церкву в 1843р. в стилі класицизму. Споруда з одним куполом, хрестова в плані, з триярусною дзвіницею з західного боку. Особливість планування: розділення вівтарної частини стіною на дві половини. Фасади розчленовані пілястрами, в нижній частині оброблені горизонтальним рустом.

Біля храму збереглися надгробки князів Святополк-Мирських і місцевих священиків.  

Рибаків на березі чимало. Очерету теж. Водяться щуки. 

А що це за Маслович?

Зруйнована контора.

Перший господар садиби в Гиївці, Василь Григорович Маслович (1793-1841) був письменником, журналістом, видавцем, а попутно ще й багатійшим харківським поміщиком. Гиївка в його часи входила в п'ятірку кращих садиб Харківської губернії.

Дивно, але його доля пов'язана з рідним Кам'янцем: в 1794р. батька Масловича, лікаря за професією, відправили на службу до Сибіру, а мати майбутнього письменника, Терезія з дому Хайновських, вийшла вдруге заміж за підпоручика Лукашевича з Кам'янця-Подільського. Щоправда, в місті над Смотричем Терезія недовго пробула: дізнавшись, що її чоловік не помер, повернулася в Харків. Виховував малого Василя товариш його батька, майор І.Познанський.

В 1813р. Василь закінчив Харківський університет, в 1816р. став доктором красних мистецтв. В тому ж році почав видавати перший в Україні сатиричний журнал "Харківський Демокріт". Писав вірші та байки російською і українською мовами.

Познанський подарував вихованцю спочатку свій будинок у Харкові (за захист докторського ступеню), а потім за заповітом (04.06.-1821) до Масловича переходить і маєток в Гиївці, куплений 9 квітня 1802р. у прапорщика Щербініна. 

План церкви

Маєток був великим, а доходу особливо не приносив. Там був розташований дерев'яний панський будинок, 4 млини на Мерефі та винокурні -аж 6 штук. Кам'яний палац в Гиївці почав будувати ще І.Познанський, хоча в Гиївці він і не жив. Коли в 1820 р. почалося будівництво кам'яних палацу і церкви, Познанський жив у Масловича, зберігая там чимало срібного посуду, картин, колекцію бронзи та порцеляни, дорогі меблі, найбільшу на Харківщині бібліотеку. Мав два десятки найкращих жеребців, кілька чудових карет. Гиївці від всієї цієї розкоші теж дещо перепало.

Після смерті І.Познанського його рідний брат довго судився з В.Масловичем за Гиївку. Спадщину письменник отримав аж в 1836 р.

В жовтні 1833р. Маслович та архітектори оглянули Миколаївську церкву поблизу маєтка, яка будувалася за проектом 1820р. Архітектори розкритикували фундамент (мовляв, не витримає) і запропонували храм розібрати, а потім збудувати таку ж саму, але вже за всіма будівничими правилами. Роботи йшли повільно - у Масловича на це не вистачало коштів. Попередниця кам'яної, дерев'яна церква в Гиївці, була вже зовсім старенькою. По-справжньому храмом зайнялися аж в 1838 р., а будівництво його було закінчено вже після смерті Василя Масловича, його дружиною Надією Дмитрівною з дому Перичевих (1794).  

Микола Васильович Маслович, син видавця і губернський секретар, приділяв маєтку в Гиївці багато уваги, особливо парку. Його дружина Віра Петрівна з дому Ольховських виросла в сусідній Шарівці, до речі.

Наступні власники маєтку.

1875р. генерал-лейтенант Вітковський розшукував в Харківській губернії маєток для відпочинку великого князя Миколи Костянтиновича. Гіївка була саме те: "з усіх боків оточена гаєм, з четвертого боку село і великий став з гарною водою, місце високе і здорове".

Маслович продає маєток - все одно на його підтримку в належному стані не вистачало коштів. В 1881р. її купив генерал-губернатор князь Дмитро Іванович Святополк-Мирський.

А в 1884р. Микола Маслович, скучивши за Гіївкою, просить князя продати йому дворове місце в центрі Гиївки, поруч з палацем. За 700 крб сріблом Святополк-Мирський прохання виконав, хоча Масловичам не вдалося там розбудуватися і вони продали цю ділянку в 1891р.

 



"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник