English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Котюжани
Палац генеральської вдови Ценіної в Котюжанах (зараз сільська школа), 26 червня 2016 року, аерофотозйомка.

Палац генеральської вдови Ценіної в Котюжанах (зараз сільська школа), 26 червня 2016 року, аерофотозйомка.


У вапняковому кряжі біля самісенького вказівника "КОТЮЖАНИ" не лише ластівки видовбали печери, але й люди -чималі плутані гроти.

Не вірте тим, хто скаже, що печер на Вінниччині немає. Зовсім-презовсім природніх, може, і нема, а от виробничі трапляються. У вапняковому кряжі біля самісенького вказівника "КОТЮЖАНИ" не лише ластівки видовбали печери, але й люди -чималі плутані гроти.


Генеральський палац у Котюжанах - в непоганому стані.

Генеральський палац у Котюжанах - в непоганому стані. Бо тут давно вже дитячий виховний заклад (школа-інтернат).


Координати: 48°46′26″ пн. ш.27°42′09″ сх. д.

Біля 900 жителів. 

Карта

 

Я не знаю, що сталося за останні кілька років, але твердий залізобетонний факт "найгірші дороги України - на Львівщині і Вінниччині" раптом похитнувся. Дорога з Кам'янця до Котюжан цілком собі може бути. Вже як за вказівником з'їжджаєш з траси в село, починається содом з гоморрою, але до Котюжан - все ок. 

Так як до подорожей я традиційно не готуюся, аби не псувати собі сюрприз, то перебудованого на клуб, здається, костелу я не бачила - і місточок у палацовому парку не шукала. Буде нагода - виправлюсь, ні - ну, така вже в мене дика метода.  

 

Зате першу котюжанську зупинку зробили ще метрів за 10 до дороговказу "Котюжани". Бо біля траси я побачила щось неймовірне - схожі на катакомби чи скельний монастир вапнякові лабіринти, всіяні тисячами ластівчиних гнізд. От вони, рукотворні печери Вінниччини. М'який вапняк піддається і пташиним клювам, і лопатам людей, котрі, думаю, ходять сюди за вапном (смішне це все-таки слово - вапно). Деякі гроти навіть переростають в печери - з різними проходами, комірчинами. Цікаво. Знаю, що  у Шаргородському районі у 1970-х були вапнякові промислові кар'єри, зараз умовно-законсервовані. Здається, тут така сама ситуація. 


 Палац генеральші

Гвинтові сходи на дах котюжанського палацу

Гвинтові сходи на дах котюжанського палацу

Хоча головну цікавинку цього подільського села я все ж бачила - палац генеральської вдови Е.Ценіної. Якщо доведеться розпитувати про напрямок місцевих, питайте їх, де школа або інтернат. Так надійніше. Ми розпитувати ненавидимо, ми довго тряслися вузькою вуличкою, яка ніколи не бачила асфальту. Вузькою і гірською якоюсь - будинки з одного боку від автівки були врівень з нею. а з іншого - десь вже глибоко внизу. Тому ми й Поділля, воно ж Пониззя. Яри в нас глибокі і мальовничі. 

 

Існуючий палац виглядає старішим за свої справжні віки. Ні, не через стан - стан там більш-менш, і навіть склопакети у вікнах хоча б кольором мімікрують під дерево (як жовчно пише про цей палац поляк Збігнєв Хаузер в статті "Забуті польські резиденції в Україні": "через те, що палац зберігся в дуже доброму стані, варто припустити, що до 1917 року він належав росіянам"). Я про стиль. Коли всією Європою вже гуляв югендштіль, він же сецессія, він же ар-нуво, він же модерн, тут, у подільській глибинці, будували щось ампірно-ренесансне, греко-італійське, солідне таке. 

Якою була садиба-попередниця з 1885 року, я не знаю - є лише відомості, що вона мали тільки один поверх. Кому вона належала, теж невідомо (принаймні мені). "Словник географічний Королівства Польського" згадує, що наприкінці ХІХ ст. у селі мешкало 1280 людей, а належало воно колись до Дзержків (Dzierzkow), а потім до професора київського університету Тричла (?). В селі також були власності шляхтичів Падлевських і Лазовських.

На початку ХХ століття Котюжани купує відставний царський генерал Ценін (гігл про такого нічого не знає), але натішитися спокійним життям у селі він не мав часу. Революції вже були в повітрі, привид комунізму розмножився і блукав вже не лише марксовою Німеччиною - коротше, садибу у 1910 році спалили. Тому відбудовувати оте згарище взялася вже вдова генерала - у 1912 р. (за іншими даними, вона ще не встигла овдовіти на той момент. просто чоловік у неї був картярем, то ж вона записала маєтність на себе - аби останній палац у карти не продув).

Проект нового будинку на основі залишків попереднього створив петербурзький архітектор Оскар Рудольфович Мунц (1871-1942), уродженець Одеси і голандець за походженням (він був сином генерального консула Нідерландів у Російській імперії). 

Від Давньої Греції тут барельєфи на теми античних міфів: прямокутні і тондо. Від Італії - велика, залллята сонцем аркадна лоджія (теж з псевдо-античними барельєфами на стінах). На карнизах - декоративні вази (вони, як не диво, збереглися, хоча саме такий декор облітає найпершим). Можливо, у нішах колись були скульптури - от це вже невідомо, ніякі статуї не збереглися. 

Інтер'єри в споруді цілком нові (я у вікна заглядала), ніяких згадок про генеральшу. 

Парк біля палацу вже теж не той, що колись був. Ми літали над ним коптером - і я не помічала ніяких цікавинок. А слід було прогулятися до містка-акведука. Парк же чималий, аж до річки Лядави доріс, має кілька джерел. Але для цього тут треба бути не в дощовий червень. що перетворює Поділля на джунглі, а десь ранньою весною.

Кам'яний стіл, який колись був у парку, тепер стоїть біля палацу, під стовпом з вказівником "Сховище". Клумба перед палацом заселена страшненькими саморобними ведмедями, лебедями і лелеками з шин та пластикових пляшок. Це страшно здешевлює яскраву і помпезну архітектуру садибного будинку, але в селах таке пластиково-гумове неподобство, на жаль, дуже люблять.  

Коли пани і генеральші морально застаріли, у палаці спочатку влаштували рабфак для дівчат і жінок - школу для дорослих. Панський маєток віддали дітям у 1939 р. - для дітей репресованих радянською владою. Діти-сироти пересиділи тут німецьку окупацію: спочатку вихователі спробували їх вивезти на возах, але дійшли лише до Умані. звідки були змушені повернутися. На стіні навіть висить меморіальна дошка, що сповіщає про цей факт. А є ще короткометражка від кіностудії ім. Довженка "Котюжанські матері", знята у 1976 р. Дуже, дуже важка. :( Додивитися до кінця чесно не змогла - зламалася на моменті, коли німці приїхали забирати єврейських дітей. 130 дітей-сиріт котюжанці виховували за власні кошти. 124 з них вижили. З 1979 року тут школа-інтернат для дітей з вадами розумового розвитку.

 

Тридільна і триверха мурована церква у селі повторює абрисами свою дерев'яну попередницю з 1700 року. Та згоріла в радянський час. 



Костел. З короткометражки "Котюжанські матері"

Костел. З короткометражки "Котюжанські матері"


Центр Котюжан

Центр Котюжан

Котюжанська церква - дітище нашого часу
1976 рік, документальний фільм "Котюжанські матері". Видно стару дерев'яну церкву

От де традиційна подільська форма


Вапнякові лабіринти біля Котюжан
Котюжани: тут живуть алстівки і добувають вапняк.
Вапнякові лабіринти біля Котюжан

Вапнякові лабіринти


Не шуткую про печери. Розгалужені.

Не шуткую про печери


Саморобний Губка Боб

Саморобний Губка Боб


Палац Е.Ценіної (1912) у Котюжанах
Дитячий інтернат у Котюжанах - колишній палац з 1912 р.
A former palace in the village of Kotiuzhany in Ukraine
A former palace in the village of Kotiuzhany in Ukraine

Аеро-види палацу


Парковий фасад палацу в Котюжанах
Парковий фасад палацу в Котюжанах теж багатий барельєфами

Парковий фасад палацу


Парковий стіл

Парковий стіл


Котюжани, маєток Ценіної. Палацові барельєфи мавпують античність
Стилізація під античність. Котюжани. Музика.
Котюжанці наївно пофарбували барельєфи золотою фарбою.
Котюжани, маєток Ценіної. Палацові барельєфи мавпують античність

Палацові барельєфи мавпують античність


Генеральський палац у Котюжанах - в непоганому стані. Бо тут давно вже дитячий виховний заклад (школа-інтернат)
Вікна палацу в Котюжанах

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник