English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Яблуниця
Звідси видно Говерлу.

Звідси видно Говерлу.
5 березня 2013 р.



Церква Василя Великого (1992) у Яблуниці.

І сніг тут навіть тоді, коли під горами вже давно весна. 5 березня 2013 р. Церква Василя Великого (1992) у Яблуниці.


Координати: 48°18′58″ пн. ш. 24°30′12″ сх. д.

Карта

Близько 1,9 тис. жителів. 

 

Мені було шість - і мама вперше взяла мене в Карпати. Старі гуцули з файками і в кожухах; жінки у вишитих сорочках - не на свято, а зовсім буденно; молоді верхи на конях; якісь дико перчені - до сліз - голубці у газдині в Яремчому; похід до чергових Довбушевих каменів (печер, скель - потрібне підкреслити), по-спражньому дерев'яні церкви (чого я не могла тоді ні зрозуміти, ні оцінити)  - Гуцульщина відкрилася мені у всій красі. На пам'ять з тієї поїздки я привезла дві речі. Неймовірно гарний, чималий камінь - щось схоже на мармур, але з залізною рудою по боках, листковий пиріг часів палеоліту. Знайшла на довбушевій стежці, тож більше нікому не варто шукати скарби опришків: вони вже не перше десятиліття у мене в хаті.

Що це таке храмово-дерев'яне над гуцулами? Зараз такого немає.

Що це таке храмово-дерев'яне над гуцулами? Зараз такого немає.

Номером два був дикий, страшний, капарний заєць-скарбничка. Глиняного монстра (сірий з рожевим, в холці до 25 см) я вибрала собі сама біля ресторану "Беркут" на Яблуницькому перевалі. В шість років уявлення про красу ще досить своєрідні. Мама купила мені якусь заколку-божу корівку, і невелику дерев'яну бартку, і лякала опудалом ведмедя у "Беркуті" - на чорта мені ваші бартки з ведмедями, у мене є заєць, чудовий і важкий. 

Всю молодшу школу - і навіть трішки середньої - я скидувала в зайця копійки. Патологічна жадібність у мене вроджена, щодня мені давали на кіно і сочник - а в кінці тижня я повертала все, що дали, назад батькам. Не брали - кидала в скарбничку. Заєць був кремезний, його вистачило на роки. Кожен рік додавав зайцю ваги - і відбирав ту красу, яка підманила мене до цього покруча природи й гончаря. Заєць несподівано виявився некрасивим. Він дратував. Він ховався на вікні, за шторою. Його можна було взяти на руки, як потворного пупса - і поколисати. Монети в його животі приємно перекатувалися з дзеленчанням. 

Зайця я таки розбила. Серед залишків його очеревини лежала гора грошей. Найсправжнісінька. Всі мідні монети чомусь почорніли - неначе й справді століттями переховувалися від сонця десь під Довбушевим каменем. 

Кілька тих почорнілих монет перекочували у нову скарбничку, теж карпатську - гриб такий дерев'яний, шапка відкривається, бити ніц не треба. Вона десь ще має бути. Ці чорні радянські п'ятаки - все, що лишилося на спогад від першого відвідування Яблуницького перевалу. Вони - і картинка на зворотньому боці повік: сіре з рожевим, 25 см у холці. 

Гроші змінюються, імперії падають у прірви - а Яблуницький перевал все той самий. "Беркут" і ряди сувенірних яток: шапки для сауни, глиняні фігурки, ліжники, капці. Магнітів от у дитинстві не було. 

Як не було і чималої дерев'яної церкви Василя Великого: на початку дев'яностих, коли у селі між різними громадами почалися сварки через єдиний на той час храм, православні київського патріархату взялися споруджати собі нову святиню - у традиційних карпатських формах, тільки масштабнішу за старішу яблуницьку церкву. 

Старіший храм присвячено св. Іллі-пророку - і він приблизно на століття аксакалистіший за Василя Великого. Бо з 1895 р., що, погодьтесь, теж не великі древнощі. Роман Процик в "Церквах Прикарпатського краю" наводить ще й альтернативну дату побудови: 1868 р. Святиня сильно постраждала у часи Першої світової війни ("була завалена"), відбудована у 1919 р. Якщо це саме вона зображена на старій поштівці з гуцулами, то можна казати не так про відновлення, як про побудову нової церкви на старому місці: ну абсолютно ж на сучасну не схожа, вища, стрімка, гармонійніша.

Бляха на ній - не сучасні гуцульські напади туги по блискучому: такий дах тут ще з 1927 р. 

Парафія у Яблуниці була ще з 1765 року. Будинок священика, теж дерев'яний, з'явився у 1874 р. Працювало кілька братств: церковне, тверезості, "жіноче товариство для украшення церкви". Тобто як чоловіки - то збираються, аби не пити, а як жінки - то щоб робити.  

Ходити від церкви до церкви у Яблуниці категорично не рекомендую - ноги пожалійте, це ж не рівнинне село, гірське. З витікаючою звідси довжиною у 12 км. В гори подалі від траси забираються лише деякі будинки, так що вся Яблуниця з її 11 кутами - вона на долоні перед пасажирами автотранспорту. 

 

Для не надто гірських туристів Яблуниця класна тим, що звідси видно найголовніші вершини наших Карпат: Говерлу, Петрос (зі встановленою на ньому буковельськими креативщиками триметровою статуєю богоматері з сонячними батареями), Драгобрат (і шматок Закарпаття під ним). Останній - з перевалу вже. Навіть назва села - і та не від яблук, а від гори Ялуниці (1008 метрів, для навколишніх вершин - дитяча цифра). З Яблуниці витікає Яблунецький Прутець, потічок, вздовж якого і виросло село біля перевалу. Перевал колись теж був не Яблуницьким - Татарським. 



"На болотці"

"На болотці"



З перевалу видно Драгобрат

Драгобрат


Яблуницький перевал. Сувенірка.

Яблуницький перевал. Сувенірка.


Церква Василя Великого (1992) у Яблуниці. Липень 2010 р.
Jabłonica - wieś należąca do miasta na prawach rejonu Jaremcze obwodu iwanofrankowskiego
Yablunytsya est un village ainsi qu'une station de ski de très petite taille, situés près de Vorokhta, dans le sud-ouest de l'Ukraine

Василівська церква


Яблуницькі краєвиди
Яблуницькі краєвиди
Петрос з Яблуниці теж добре видно.

Яблуницькі краєвиди


Церква св. Іллі (1895) в Яблуниці
Церква св. Іллі (1895) в Яблуниці

Церква св. Іллі (1895)


Яблуниця. Каплиця.

Каплиця при дорозі


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник