English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Hohensalzburg - Замок Хоензальцбург



Таким він був на початку ХХ ст.

Таким він був на початку ХХ ст.

І за століття він практично не змінився (Зальцбург, 18 грудня 2008 р.).

І за століття він практично не змінився (Зальцбург, 18 грудня 2008 р.).


Список світової спадщини ЮНЕСКО - своєрідний знак якості архітектурних і природних пам'яток. Зальцбург в списку по праву, і його замок - теж. Я бачила чимало твердинь і наших, і закордонних, тому можу майже сміливо і не оглядаючись на джерела стверджувати: Хоензальцбург - величезна, розкішна, імпозантна і ду-у-уже цікава фортеця. Будете в околицях - не проминіть. :о)

А джерела лише ствердно кивають: чи не найбільші європейські фортифікації, які збереглися з Середньовіччя майже без змін. Жодного разу не підкорені ворогом! (Джерела трохи прибріхують: війська Наполеона взяли Хоензальцбург без бою. Своєрідний французький аншлюсс).

 

Ще з ХІХ ст. в фортеці діє музей. Його буду рекомендувати і нахвалювати: вартий візиту! Там кожен найде щось на свій смак: "Світ маріонеток" для дітей і жінок (останніх також зацікавить золотий і срібний старовинний посуд), чимала експозиція, присвячена Першій світовій, - для мілітаристів, середньовічні склепіння - для готів, химерні знаряддя тортур і пояс вірності - для допитливих, музичні інструменти, звук кожного з яких можна послухати, - для музикантів, а експозиція зброї у вигляді нападаючих на туриста безтілесних рицарів - ну це просто супер-хіт для всіх.

  

Назва фортеці перекладається як "Високий Зальцбург" буквально, а вже сам Зальцбург - "соляне укріплене місто", це ви й так, напевно, знали.

 

Добиратися на крутеньку горку (120 м) можна двома шляхами (місцеві, може, знають ще двадцять два шляхи, але ж ми не місцеві): фунікулером за 5 євро з носа - або пішки. Ми йшли пішки. Ми жадні. Хоча фунікулер антикварний, з 1892 р.

До замку толкових вказівників я не бачила: а навіщо там вказівники, он же Хоензальцбург, зверху! А от на фунікулер вказівники ведуть (ein bahn чи якось так) - а повз нього вже й пішу стежку видно.

За сам вхід доведеться викласти по 7 євро за особу. Якщо ви таки не цінуєте фізичні вправи і вибрали фунікулер - квиток буде на кілька євро дешевшим.

 

От ще корисна інформація: Замок працює з середини березня до середини червня з 9.00 до 18.00, з середини червня до середини вересня з 8.30 до 20.00, в зимовий час - з 9.00 до 17.00.

Планувати на фортецю варто не менше 2-3 годин.

Tel: +43-662-84-24-30-11  Fax: +43-662-84-24-30-20


 Трохи історії.

Хоензальцбург на старій поштівці.

Хоензальцбург на старій поштівці.

Як і багато наших закарпатських замків, Xоензальцбург лежав на своєрідному "соляному шляху". Тільки в даному випадку шлях лежав не Тисою, а з Понгау (Pongau) в Пінцгау (Pinzgau). Звучить як імена клоунів початку ХХ століття, але така вже правда.

Біле золото Середньовіччя цінувалося дорого і дивитися за ним треба було пильно: всім товар такий потрібен, ще вкрадуть. Відо хто вкраде: баварці! Раз по разу на ці землі нападають, ніяк їм в Мюнхені не сидиться, не дивлячись на смачне пиво... То ж поблизу солекопалень ще в 1077 р. зводиться первісна твердиня. Досить скромна: вам покажуть її макет в одному з музейних залів. Поруч ще з десяток макетів - всі будівельні етапи могутньої споруди. Але починалося все з дерев'яного частоколу і скромної церквиці на його території. Поява храму закономірна: замком довгі століття опікувались зальцбурзькі архієпископи, і саме за наказом одного з них, Гебхарда І, фортеця й виникла. Якраз вже третій рік точилася боротьба за інвеституру (не лякайтесь, так називаються розборки між світськими правителями та кліром, коли кожен тягне на себе ковдру з ленних наділів і інших феодальних приємностей). Справу Гебхарта продовжив архієпископ з не менш звучним іменем Конрад І (1106-1147). Далі фортецю розбудовували вже аж на межі XV i XVI століть.

З первісних часів зберігся романський палац на території Хоензальцбургу: треба ж було клірикам десь мешкати в часи селянських бунтів.

 

За неприступну фортецю над річкою Зальцах якою її знають міліони сучасних туристів треба дякувати архієпископу Леонгарду фон Койчихе (1495-1519). Портрети всіх цих войовничих кліриків висять акурат над макетами. Навіть якщо пихаті дядьки в червоному вам не дуже цікаві, вам доведеться запам'ятати кожного в обличчя: поки всі не прослухають довжелезну розповідь про цю залу по аудіогідах, наглядач за групою (це, як правило, дівчата) в інші приміщення вас не випустить. Тортури, макети, орган і підйом на вершечок замку - лише під наглядом. Далі ходіть як собі хочете.

Пояс цнотливості

Пояс цнотливості

 

На вершечку замку влітку, напевно, казково, а от взимку, серед снігу знизу і снігу зверху, з неба, було досить незатишно. Аудіогід як на то повільно і поважно переказував історію кожного будинку, який видно з башти. Видно звідти, на хвилиночку, ВСІ будинки на всі боки. А місто чимале. Не дослухавши, втікла в коридор: нехай без опалення, але й без вітру зі снігом. Так що подорож на башту - дуже на любителя.

 

Найціннішими експонатами Хоензальцбурга є, як на мене, кілька вцілілих ітрер'єрів доби пізньої готики. В Лицарській залі (1536) зараз відбуваються концерти. Поруч чудова Золота зала (з розкішною середньовічною кахлоевою піччю, цікавою дерев'яною стелею, багато оздобленими дверними порталами та досить скромним туалетом. Туалет шпаківнею нависає зовні над крутими стінами, а замість зливу - проста дірка. Все одно з ТОГО боку стін свої не ходять, а ворогам так і треба).

В чи не найвищій башті замку зберігся один з нечисленних органів під відкритим небом - "Зальцбурзький бик". Його теж покажуть під час екскурсії. (Ну як покажуть - вам вказуватимуть дорогу, а саму екскурсію ви слухатимете з аудіогідів вибраною мовою. Української нема. Вчіть іноземні). Бик - один з символів Зальцбурга,і  його зображення вам ще зустрінеться у фортеці. Більше того, рогата корівка-скульптурка чекатиме вас у внутрішньому дворику неподалік туалетів.

 

Буде ще камера тортур, в якій ніколи нікого не допитували, бо в фортеці не засідав суд, а без суда тортурити людей зась. Всі оці кандали, колеса та інші страхіття виставлялися лише для запугування. Психологічна зброя, коротше. На наш час - не надто ефективна.

 

Треба ще й обійти всю фортецю, що не так і просто: за територією вона не набагато менша за моє рідне Старе місто. Запам'ятати назви всіх башт, брам, ровів і мостів зможе лише шалено закоханий в фортифікації турист: занадто багато тут ліній оборони понабудовували за 900 років існування твердині. Вже в часи Тридцятилітньої війни таких ліній було три (добре що не 30). Нижній і верхній бастіони Ноннберг, форт Росс, башта Гаєр, бастіон Хазенграбен - старовинні назви сипатимуться на вас з путівників і безкоштовних буклетиків... І без чужої допомоги зрозуміло: внутрішня частина фортеці, цитадель з круглими баштами, була найукріпленішою її частиною. На території цитаделі були власні пекарня і кузня. Вирити в скелі глибокий рів - важка праця тисяч селян. А підйомний міст, який минатимете недалеко від входу, стаціонарним став лише в 1835 р. Читала, що в бастіонах зараз діють готелі - може бути, але ми бачили лише кілька ресторанчиків.

 

Як і в нашому Паланку, всю рослинність з замкової гори щороку начисто вирубували: ворог не мав шансів підійти непоміченим. Зараз гора так само лиса: по-перше, так фотогенічніше, по-друге... А, першого вистачить. :о).

 


 Духовна влада


Архієпископам, здавалося б, місце не у фортеці, а в соборі - тим більш он їх скільки в місті внизу. Гармати і ряса малосумісні, священикам краще вправлятися з книжками, а не з мушкетами. Все так, але Зальцбург довгі століття був саме що архієпископством - з сякою-такою автономією ще з ХІІІ століття. Архієпископи, яких називали тут "чорними князями" (за колір ряс?) навіть не відмовлялися від своїх світських титулів - і всі були графами чи баронами.

Такий особливий статус місцеві священики мали ще з 988 р. (!), коли вже могли карбувати власну монету. Їхні володіння сягали від річки Драу на півдні до Віденської низини та сході і долини Циллерталь на заході.

 

Лише вже згадане безкровне захоплення Хоензальцбургу наполеонівською армією в 1800 р. посприяло закінченню тиранії кліриків: в 1803 р. останній зальцбурзький архієпископ, а за сумісництвом ще й граф Ієронімус Коллоредо склав з себе титул. Саме Коллоредо безславно тікав від Наполеона, саме він весь час мучав найвідомішого зальцбуржця, такого собі Вольфганга-Амадея, змушуючи Моцарта повернутися з нескінченних роз'їздів по Європі на батьківщину.  

(Ну, мучати він може й мучав, але мав на те повне право: з 1771 р. Моцарт був на службі в архієпископа, отримував за це спочатку 150 гульденів, а потім і 500). 

От тоді, в 1803 р., Зальцбург вперше потрапляє до складу Австрії (тодішньої Священної Римської імперії). Потім місто стає ненадовго французьким, потім - баварським (кляті мюнхенці таки добилися свого!). Лише в 1812 р. за рішенням Віденського конгресу Зальцбург остаточно став австрійським.

 


 Фарбований лис - в нас. Фарбований бик - в них.

Корівка відразу за поворотом.

Корівка відразу за поворотом.

Отой вже згаданий скульптурний рогатий фетиш замку біля туалетів стоїть там не просто так. Він матеріалізує найефемернішу історичну матерію - легенду.

 

Кажуть, в 1525 році архієпископ Зальцбурзький Маттеус Ланг фон Велленбург со товаріщі був змушений вчергове втікти в Хоензальцбург: в місті знову спалахнув селянський бунт. Чи то втікачі бігли в фортецю так швидко, що про с'їстне забули, чи то осада міста тривала довше, аніж думали клірики, та в фортеці почався голод - і селяни вже з дня на день очікували капітуляції ненависного архієпископа. Архієпископ це розумів - і вдався до примітивної хитрощі: єдиного вцілілого бичка щодня водили по замкових стінах, а перед тим... фарбували його в різні кольори. (Ага, так фарби, виходить, було більше, аніж хліба?) Наївні селяни повірили в те, що їжі в замку ще достатньо (а може, просто перелякалися синього чи жовтогарячого телятка) - і 61-денну облогу зняли. Щасливі ж жителі Зальцбурга урочисто відмили тваринку в річці.

Так переказ пояснює прізвисько зальзбурців: Stierwascher, "мийщики биків". Хоча, думаю, справжнє коріння цього прізвиська значно прозаїчніше: я й сама часто спостерігаю, як в річках миють скот. Зальбурзці були нічим не кращими - і мили корів у місцевих потоках.  

 

Є прізвисько не лише в жителів Зальцбурга, а й в самого міста: "дощова яма". Справедливо: у всій Австрії було сухо і досить тепло, а в Зальцбурзі сугроби і мокрий сніг без перерви.

 

Є ще архетипові легенди про довжелезні підземні ходи, що ведуть від замку, але без цих переказів і фортеця - не фортеця.


 Неприступний!








Хоензальцбург з порцеляни.

Хоензальцбург з порцеляни.


Золота зала.

Золота зала.




В ній п'єц з такими кахнлями...


І скромний туалет.

І скромний туалет.


Підйом до замку досить крутий.

Підйом до замку досить крутий.


Навіть в погану погоду замок вражає.


Навіть в погану погоду замок вражає.


Як і види з нього.


Як і види з нього.


В Хоензальцбурзі чудові музеї.


В Хоензальцбурзі чудові музеї.


Кілька антикварних видів.



Кілька антикварних видів.


І ще.


І ще.


Замкова каплиця.

Замкова каплиця.





Музейні експонати.


Невидимки атакують!

Невидимки атакують!


Робоче місце радиста сто років тому.

Робоче місце радиста сто років тому.


Склепіння - ух!

Склепіння - ух!





В музеї маріонеток.

Те саме дерево.


Те саме дерево.



Обов'язково послухайте, як він звучить!

Обов'язково послухайте, як він звучить!



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник